Хіба вгадаєш, якого коника Десна раптом викине. Торік ось там була піщана коса, по якій бродили цибаті лелеки, де сиділи на висипах чайки. Була коса — і не стало.
— Десна, — каже дідусь, — забрала.
А тут берег був …
Чом ворони: — Кар-кар-кар?
Чом летять, як на пожар?
І сорока: — Скре-ке-ке! —
Прилетіла.— Що таке?
А пригода тут така:
Тут нещастя у шпака.
— Чи він жив? Чи він жив? —
Горобець на сполох бив.
Та не шпак …
Вранці я по яблука
Розігнався в сад.
Аж примітив зяблика,—
Я тоді назад.
Придивився — щулиться
Кволе зябленя.
Не тікає, тулиться
До старого пня.
Я забув про яблука,
Я над ним присів:
— Що з тобою, зяблику?
Чом посоловів?
Може, …
Тільки двері десь — «рип-рип!» —
хтось на них одразу — стриб!
Упаде сухий листок —
хтось на нього зразу — скок!
А шелесне папірець під рукою тата,
хтось — такий прудкий ловець! — враз його хапати!..
Хто ж цей …
Вчора, точно серед ночі,
в нуль годин і нуль хвилин
раптом я розплющив очі,
бо відчув, що не один:
з новорічної ялинки
хтось чужий на мене зиркав!..
«Хто ви!» — вичавив я з себе
і від жаху аж зомлів.
«Прилетіли …
Світило сонце, птах співав,
а я — додому крокував.
Аж раптом із-за рогу
з гучним веселим «гав!»
рудий і клишоногий
з’явився пес — і став!
— Привіт, кудлатохвостий! —
я привітався з ним.
— Ходім до мене в гості,
ти, …
«Занадився журавель,
Журавель
До бабиних конопель,
Конопель…»
Кричить баба журавлю,
Журавлю:
— Києм ноги переб’ю,
Переб’ю!..
Може, баба просто зла,
Просто зла,
Нас в оману увела,
Увела?
А спитаймо журавля,
Журавля:
По коноплях він гуля,
Він гуля?
— Сім’я любиш, …
Прилетів весною одуд
У село Веселий Кут.
І навколо залунало:
— Буду тут! Буду тут!..
Оселився він на груші
У старезному дуплі.
Часом спурхне, сяде долі,
Ходить просто по землі.
Пострибає до криниці,
Підлетить, сі да на зруб.
Довгодзьобий та …
Волотками, волотками
Задзвеніло жовте просо.
Небо хмарками заткане,
Дрібен дощик сіє косо.
Вітерець кленка торкає,
Пахне матірна і плоскінь.
Тільки перепел гукає:
— Падь-падьом! — аж в серці лоскіт.
— Де ж ти звив собі гніздечко —
На кленочку чи …
В ліс пішов я в день осінній
Промайнули крила сині.
Сойка! Сіла на дубок,
Жолуді взяла в дзьобок
І — гайнула між сосною,
Жолуді хова під хвою.
Коли вдосталь жолудів,
То не страшно й холодів!
Але сойці й так буває……
В лісі, в скверах, на алейках
Птиці в чорних тюбетейках.
Прилетіли снігурі!
Це зима на порі…
Ой, які вони цікаві:
По-смішному величаві.
Кажуть, якщо їх нема,
То не скоро ще зима…
Сірі та червоногруді
— Дю-дю-дю,— гукають,— дю-ді…
А самі …
Гляньте: сойка! Ну й пустуха!
Синім вишите крило.
Пурх — і вже як не було…
Хто ж її пісень послуха —
Скаже: — Ну вже ж і мастак!
І совою гірко плаче,
І, мов курка, кудкудаче,
І співає, наче шпак.—…
І
Тьотя Мотя часто гудила,
Проганяла горобця:
— Ба! На голову опудала
Сів, наївшися просця.
Ну вже й капосная птиця,
Хоч би хто тебе провчив…—
Та не з тих він, щоб журиться
Чи вичікувать харчів.
— Чів-чів-чів! — неначе бавиться.…
Любий друже мій, юннате,
Уявляєш, скільки птах
Може нищить, поїдати
Гризунів, черви, комах?
Таж птахи із нами в спілці —
Поля й лісу сторожі:
Сови, дятли, серпокрильці,
Щиглі, одуди, чижі…
Тож як стрінеш непутящих,
Що біжать поза двором
Видирати гнізда …
Шелюгами, осокою
Льоня йшов із вудкою.
Птах майнув понад рікою,
Впав на воду грудкою.
Враз пірнув і знявсь хутенько,
Блиснувши рибинкою.
Ну й пташина: коротенька,
З голубою спинкою.
«Дай же тут і я закину»,—
Став хлопчина з вудкою.
А пташок …
Він до класу зайшов неквапливо,
крейду взяв і, немов чарівник,
вивів числа на дошці красиво:
— Ось вам ділене, частка, дільник.
Заспівало нам слово доданок,
мов дударик заграв на дуду;
а дільник — як щільник із дуплянок,
що дідусь нам …
Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти,
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?
На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок
Місяць виклепав підкову
І сміється: — Це моє.—
А коваль говорить: — Знову
Щось заліза не стає.
Місяць другу дзвінко клепле,
Поклепав і зник, і зблід,
У горнилі місце тепле,
На ковадлі синій слід.
А коваль розгнівавсь дуже,
Фартушину зняв
Блискавиця блисне в гонах,
Загуркоче грім, як звір.
Сотня поясів червоних
Упаде із неба в двір.
Ну, а ми за тим простежим,
Як заб’ються ручаї,
Поясами підпережем
Білі платтячка свої.
Вірі Павлівні в дарунок
В школу пояс понесу,
Наче блискавки
Хвалилася гречка-
Чорновершечка:
— Встану з сонцем попереду,
Вип’ю дощик і росу,
Наточу я в кухлі меду,
Людям в хату понесу.
А ячмінь їй у одвіт:
— В мене теж хороший цвіт,
У колгоспі мене знають,
З мене пиво на
З півнем в нас — одна морока,
Він ночує на току,
Тільки ніч заплющить око,—
Він уже й ку-ку-рі-ку!
Вже йому давала проса,
Хліб покришений, що є,
Поклює, погляне скоса,
Потім знову за своє.
Ну, а тільки ляжу в ліжко,
— Мамо, мамо, пошийте ковдру
Із осіннього листя в лісі,
Щоб зелені, багряні, жовті
І легенькі, немов метелики,
Біля мене жили листки.
А бабуся розкаже казку
Про героїв у Волгограді
І під ковдру з листків осінніх
Покладе мене тихо спать.
Вечори, як сиві котики,
В нас ночують у дворі,
З ними вітру теплі дотики,
Промінь синьої зорі.
Перший бавиться з дитиною:
— Люлі, спи, мале, пора.—
Другий ходить за долиною,
Ясні проліски збира.
Третій вечір в кузні дзенькає,
Лемеші кує,
Із самого раннього ранку,
Неначе пройшли весілля,
Летіли, кружляли білянки
В байраки, луги і поля.
Полотна послали льонові
Од гаю по хатній поріг,
Садам роздали по обнові,
А мати сміється: — То сніг!
То,— каже,— із раннього ранку,
Неначе пройшли