Вірші про природу — сторінка 10

Вибіг місяць з-за діброви,
погубив на вітрі брови,
заховав за спину руки,
ходить лисий, без перуки.

Смуток зорям невимовний:
ой, який тепер він повний!
А як був молодиком,
був худесеньким серпком.…

Бiля яру, бiля стежки
Одягла верба сережки.
Головою хилитала,
Потихесеньку питала:
— Де ота бiленька хатка,
Що гарнесенькi дiвчатка?
Хай би вибiгли до стежки.
Подарую ïм сережки.…

Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.

Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.…

Ворони каркали у кронах.
Світило сонце з висоти.
Бруньки мовчали при воронах,
що завтра хочуть розцвісти!…

Переярками та узлісками,
по розлитій з весни воді,
гуси плавають між берізками,
білі-білі, як лебеді.

Ані шелесту, ані бризочки,
ні далекого шуму коліс.
Лиш гусей лебедина низочка
огинає струни беріз.…

Тече вода з-під явора яром на долину.
Пишається над водою червона калина.
Пишається калинонька, явір молодіє,
а кругом їх верболози й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю та попід горою.
Хлюпощуться качаточка поміж осокою.
А качечка випливає з качуром за …

Піднімає джміль фіранку.
Каже: — Доброго вам ранку!
Як вам, бджілко, почувалось?
Чи дощу не почувалось?

Виглядає бджілка з хатки:
— У дзвіночку добре спатки.
Цей дзвіночок — як намет.
Тільки дощ — як кулемет.…

У садочку-зеленочку
Ходить вишня у вiночку.
Хтось ïй грає на дуду,
Подивлюся я пiду.

Баба каже: — Не ходи!
Темнi поночi сади.
Там, де вiтер шарудить,
Бузиновий цар сидить.

Брови в нього волохатi,
Сивi косми пелехатi.
Очi рiзнi, брови грiзнi,…

Осінній сад ще яблучка глядить,
листочок-два гойдає на гілляках.
І цілу ніч щось тихо шарудить,
і чорні вікна стигнуть в переляках.
Між стовбурами пробігає тінь…
А у світанків очі променисті.
То білий кінь, то білий-білий кінь
шукає літо у сухому …

Діти бігають, стрибають,
Далі — весело гукають:
— Ах, метелик!., подивіться!
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!…

Гайда, дітки, у садок!
Любо там та мило!
Скільки всяких там квіток
Сей рік уродило!
Повна рожа, мак чубатий,
Між кущами м’ята,
І барвіночок хрещатий
Стелиться до хати.
Там метелики і бджоли,
Пташки-щебетухи,
А в травиці скрізь навколо
Кузьки-скрекотухи.
Сонце …

Вихопивсь дощик поміж заграв:
Чоботи сині, синя сорочка,
Сині мелодії понапинав
З неба широкого аж до листочка,
Синіми стрілами дрібно писав —
Людям, озерам, лукам, за обрій,
Ох і смішний же! І добрий-добрий!
І запрозорились водні гущі,
І посміхнулися темні …

Я маленька липка
виросту велика, —
не ламай мене.
Я медовим цвітом
зацвіту над світом, —
бережи мене.
Тінь тобі я кину
у гарячу днину, —
ти шануй мене.
Від дощу сховаю
вранці серед маю, —
ти полий мене.
Будемо …

Зріс грибок-одиначок,
Взявши дуба під бочок.
Впершись шапочкою в
хмари,

Виглядає собі пари…
Над лісами нависа він, —
Як сиві небеса,
Той грибок-одиначок,
Що взяв дуба під бочок……

У місяця домівка золота:
Великі двері не з порога — в дасі…
Він через них у небо виліта
Й качається, мов колесо на трасі.
А спить удень, коли зірок немає…
Його колиску сонечко гойдає……

Зійшли сніги, шумить вода,
весною повіва;
земля квіточки викида,
буяє травка молода;
все мертве ожива.
Веселе сонечко блищить,
проміння щедро ллє,
гайок привітно шелестить,
неначе кличе пригостить;
струмочок виграє.…

Дві зірочки, мов братик і сестричка,
У темнім небі розтулили вічки…
Промінчиками світлими дзвенять,
До хлопчика малого гомонять…
В них батько — сонце, світлий місяць — мати,
Що будуть вічно діточок кохати…
Дві зірочки, мов горобці пурхливі…
Вони — удвох: …

— Насуплю я брови,— говорить
зима,—
І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.

— А я засміюся,— весна
відмовля,—
І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.…

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину, наче птах.
Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.
В далеку Верховину,
Що мріє в півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!…

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.…

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.

Він у шапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне …

Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.

Тільки діти витягли санчата
І, б’ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.…

Літньої ночі аж до світанку,
Коли тихо всі в хаті спали,
З зорями зайчик грався на ґанку,
Наче капусти качанами.

Місяць з неба дивився і слухав,
Потім на ґанок хутенько — скік!
Вхопив зайчика за довгі вуха
І з собою …

Сніг та й сніг навколо ліг,
Грає сріблом білий сніг.
А ялинка молода
Наче влітку вигляда.

Як зелена та ялина,
Наша сонячна країна,
В ній живуть українські діти,
Щоб учитись, щоб радіти.

Ой зелена та весела!
Веселить міста і села.…