Малишко Андрій Самійлович
Палають огні при долині
Палають огні при долині,
І північ заходить, і сон.
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон:
— Два списи бери, на придачу
Китайку червону з плеча.
— Мені ж гривуна вороного.
— Мені чорнокосе дівча.
Китайка горить, як заграва,…
В теплім місяці у травні
В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні,
В синім місяці у квітні
Думи явора столітні.
За водою за бистрою,
Над землею, як сестрою,
Дужа хвиля набігає,
Корінь явору ламає.
Але він на те байдужий,
Не схитнеться навіть, дужий……
Вогник (Максиму Рильському)
До тих країв щоденно поїзди
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь, бо літо в переджнивну
На плесо …
Вогник (В вечірню годину)
В вечірню годину, де в зорях долина,
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина,
Неначе у серці моїм.
Там юність ходила у росах до хати
І жевріла цвітом вона,
Там батько не спить і задумалась мати
Ота, що …
Ми підем, де трави похилі
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
За річкою за голубою
Дві чайки у хмару зліта,
В краю придніпровськім
Ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.
Над полем
Гаї шумлять біля потоку
Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,
Прощай, пораднице моя.
В далекий край я від’їжджаю,
А ти крізь даль і довгі дні,
Немов погожа зірка в маю,
Світи надією мені.
Нехай насняться карі очі
І голуба
Приходять предки, добрі і нехитрі
Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, і кров, і ночі із снігами.
— Чи ти не став
Стежина
Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?
Дощами мита-перемита,
Вчителька (пісня)
Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти,
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?
На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок
Підкови
Місяць виклепав підкову
І сміється: — Це моє.—
А коваль говорить: — Знову
Щось заліза не стає.
Місяць другу дзвінко клепле,
Поклепав і зник, і зблід,
У горнилі місце тепле,
На ковадлі синій слід.
А коваль розгнівавсь дуже,
Фартушину зняв
Блискавиця блисне в гонах
Блискавиця блисне в гонах,
Загуркоче грім, як звір.
Сотня поясів червоних
Упаде із неба в двір.
Ну, а ми за тим простежим,
Як заб’ються ручаї,
Поясами підпережем
Білі платтячка свої.
Вірі Павлівні в дарунок
В школу пояс понесу,
Наче блискавки
Хвалилася гречка
Хвалилася гречка-
Чорновершечка:
— Встану з сонцем попереду,
Вип’ю дощик і росу,
Наточу я в кухлі меду,
Людям в хату понесу.
А ячмінь їй у одвіт:
— В мене теж хороший цвіт,
У колгоспі мене знають,
З мене пиво на
Кораблик
Наш струмок біжить в долині,
Стугну-річку знаєш ти?
У Дніпро із нею плине,
Де лежить село Плюти.
А з Дніпром у Чорне море
Шлях-дорога немала,
Під високі сніжні гори,
До грузинського села.
Гей, кораблику школярський,
Швидше, дужче пропливай,
У кубанський,
Півень
З півнем в нас — одна морока,
Він ночує на току,
Тільки ніч заплющить око,—
Він уже й ку-ку-рі-ку!
Вже йому давала проса,
Хліб покришений, що є,
Поклює, погляне скоса,
Потім знову за своє.
Ну, а тільки ляжу в ліжко,
Осіннє листя
— Мамо, мамо, пошийте ковдру
Із осіннього листя в лісі,
Щоб зелені, багряні, жовті
І легенькі, немов метелики,
Біля мене жили листки.
А бабуся розкаже казку
Про героїв у Волгограді
І під ковдру з листків осінніх
Покладе мене тихо спать.
Вечори, як сиві котики
Вечори, як сиві котики,
В нас ночують у дворі,
З ними вітру теплі дотики,
Промінь синьої зорі.
Перший бавиться з дитиною:
— Люлі, спи, мале, пора.—
Другий ходить за долиною,
Ясні проліски збира.
Третій вечір в кузні дзенькає,
Лемеші кує,
Сніг
Із самого раннього ранку,
Неначе пройшли весілля,
Летіли, кружляли білянки
В байраки, луги і поля.
Полотна послали льонові
Од гаю по хатній поріг,
Садам роздали по обнові,
А мати сміється: — То сніг!
То,— каже,— із раннього ранку,
Неначе пройшли
Кіт-воркіт
Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишу-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає,
Золоті несе
Оженився горобець
Оженився горобець
На старій синиці,
А синиця як синиця —
Плете рукавиці.
Щоб тепліше горобцю
На снігу, на морозцю —
Чи сінця внести покіс,
Чи по дрова бігти в ліс.
Є ще в неї інщі дари:
Є ціпок-ясенець,
Круглі сині
Заєць-побігаєць
Зайцю довговухий,
В лісі щось гуде.
Слухай мене, слухай,
Мисливець іде.
Заєць той хитрющий
Скік та скік.
— Я з мисливцем дружбу
Заведу навік.
Буду йому ранками
Роси стрясать,
Буду йому в південь
Дітей колисать.
Йди, мисливцю лютий,
Баюньки-бай,
Зайця-побігайця
Колискова
Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля,
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля.
Хай тобі ця ніч насниться,
Що в огнях сія.
Будеш завтра в світ дивиться,
Зіронько моя!
Перша ніч твоя почата
В співах солов’я,
Дай же
Кізка
Бігла кізка по мосту,
Збила куряву густу.
Тут листочок, там листочок
Схопить, хопить і навскач.
Он яка рогата, бач!
Он яка, бач!
А назустріч не орда,
Суне з поля череда.
Кізка вправо, кізка вліво,
В неї роги, мов рогач.
Он
Ячмінь
Тато кажуть, у артілі
Вже посіяли ячмінь,
Колоски, як вуса білі,
Кинуть влітку темну тінь.
Вітер зірветься гультяйко: —
Поле й ліс — моє усе! —
Колосків злотисту зграйку
В синє небо понесе.
Понавішує, постеле
Вище лісу, вище хмар,
І
Бусол
Не спочиваючи, лине, лине.
Здається, на світі миліш немає,
Чим наше подвір’я, стара яворина.
Спочине звечора в темному лузі,
Де в синій заводі чайка кигиче,
А потім купається собі в галуззі,
Гніздо лаштує, буслиху кличе.…
Багатогранність та музика в поезії Андрія Малишка
Художнє слово Андрія Малишка — це не просто поезія, а справжня музика щирої української душі. Деякі його твори стали популярними піснями, які багато хто вважає народними. Малишко Андрій Самійлович залишив багату поетичну спадщину, яка не втрачає своєї актуальності й глибини впродовж багатьох десятиліть. Його твори наповнені яскравими символами, близькими кожному українцю. Вірші поета звучать дуже легко і просто, тому понад 100 із них покладені на музику. Вірний син українського народу, Андрій Малишко зумів зберегти красу рідного слова навіть в суворих умовах тоталітарної системи.
Стежками життя і творчості Андрія Малишка
Багатодітна сім’я, в якій народився письменник у 1912 році, не була заможною, проте в ній панувала любов, щирість і трепетне ставлення до всього українського. Батьки передавали глибокі народні цінності своїм дітям у простих розмовах, щоденному житті і мелодійних піснях, які так любила співати мати. Саме тому у творчості Андрія Малишка так багато щирості, краси та чистоти. Закінчивши Обухівську семирічну школу, Андрій Малишко вирішив навчатися в Київському інституті народної освіти на літературному факультеті. Саме тут він познайомився з Максимом Рильським, який став творчим наставником молодого поета. Декілька років Андрій Самійлович присвятив педагогічній праці в школі Овруча. Під час Другої світової війни він опанував сферу журналістики, працюючи кореспондентом фронтових видань. А в повоєнний час Андрій Малишко працював редактором журналу “Дніпро”, а також реалізував себе насамперед як багатогранний письменник, публіцист та поет-пісняр. Він видав 40 збірок, з-поміж яких найвідомішими є такі книги:
- “Лірика”;
- “Україно моя!”;
- “Трипілля”;
- “За синім морем”;
- “Далекі орбіти”;
- “Дорога під яворами”;
- “Що записано мною” та інші.
Про непересічний талант письменника свідчать численні нагороди. Він був лауреатом Шевченківської премії, двічі отримував Сталінську премію, нагороджений Державною премією СРСР.
Багатство творчості поета
Творчий доробок письменника вражає своєю розмаїтістю.
Андрій Малишко торкався багатьох тем. Зокрема, провідними в його творчості є такі мотиви:
- неосяжний світ материнства (“Пісня про рушник”, “Мати”);
- тепло батьківського дому (“Вогник”, “Стежина”);
- краса природи рідного краю (“Бусол”, “Пшениченька”, “Жайворонок”, “Соняшники”);
- пошана до педагогічної праці (“Вчителька”);
- любов до українського народу (цикл “Україна моя”);
- невмирущість слова Т.Шевченка (“Тарасова гілка”, “На горі Чернечій”);
- твори для дітей (“Кіт-воркіт”, “Заєць-побігаєць”);
- ніжна інтимна лірика (“Ми підем, де трави похилі”).
Усі ці мотиви гармонійно переплітаються між собою, створюючи неповторний світ поезії Андрія Малишка.
Вірші, які стали народними піснями
Поезія Андрія Малишка звучить та сприймається легко. Саме тому чимало віршів покладені на музику й стали відомими піснями. Він співпрацював з різними талановитими композиторами, проте найбільше пісень було написано разом з Платоном Майбородою. Музичні твори на слова Малишка так сильно люблять українці, що деякі пісні вважають народними. Хто з нас не зачаровувався такими легендарними піснями:
- “Пісня про рушник”, більше відома в народі як “Рідна мати моя”;
- “Вчителька”;
- “Стежина”.
Усі ці пісні, знайомі кожному з дитинства, є геніальної творчою спадщиною Андрія Малишка. Читаючи його поезію, ми долучаємося до неймовірної глибини, ніжності та майстерності українського слова.
Нижче Ви знайдете список творів Андрія Малишка.