Сумно, повагом увіходив похід із тілом князя в ворота Галича і спинився перед теремом.
Княгиня, що вже дістала вістку про смерть чоловіка скоріше, сизою голубкою припала до мертвого тіла князя Романа і гірко-гірко ридала:
– Ой, чуло моє серце, чуло-відчувало, …
І зажурилися галичани по похороні останнього Ростиславича, князя Володимира, сина Ярослава Осмомисла.
Та й було чого журитися. Не лишив князь Володимир Ярославич наслідника по собі. Мав він, щоправда, двох синів, та обидва згинули в неволі в часі мадярських наїздів.
– …
Минали роки за роками. Під мудрою управою князя Ярослава розбудувалося й багатіло Галицьке князівство. Любив і поважав свого князя народ. Співці укладали в його честь похвальні пісні.
За працею й турботами про добро держави не дбав князь про себе. Він …
Не раз і не два висилав галицький князь Ярослав Осмомисл свої полки на допомогу іншим князям. Передусім радо помагав князям забезпечити торговельний шлях по Дніпру перед нападами хижих степових орд. Він добре знав, що торгівля – це одна з підвалин …
Галицькі залізні полки, вийшовши з Галича, подалися в столицю князя Ярослава Ізяславича в Луцьк. Тут уже теж приготовлялося військо до походу. Направляли щити й списи, гострили мечі, робили cтріли.
Дуже зрадів князь Ярослав Ізяславич, як тисяцький Тудор Єлцич зголосився в …
На галицькому княжому дворі чималий рух. Приїхали в гості до Ярослава Володимирковича два князі: пересопницький князь Володимир Андрійович, і луцький князь Ярослав Ізяславич.
Старий дворецький Мирослав Глібович метушиться, як молодик. Треба і кімнати князям-гостям приладнати, і подбати, щоб можна, як …
Невеселий вернувся князь Володимирко в Галич із походу.
– Надокучила вже мені оця війна! – казав він синові Ярославові, – ох, як надокучила!
– А то, батечку, не треба було починати її! – відповів на це княженко Ярослав.
– Ба, …
Задумався, важко задумався князь Володимирко, як разом з братом Ростиславом відпровадили батька Володаря на вічний спочинок.
– І що ж тепер?! – думав він. – Що тепер? Залишились ми вдвох на батьковому уділі, а на уділі дядька Василька теж два: …
Тепер могли Василько й Володар уже бути безпечні в своїх князівствах. Та не спочивали обидва.
– Забезпечити ще треба й західні межі перед ляхами – каже Володар.
– Ех, коли б я не сліпий! – сказав гірко князь Василько – …
А тут нова вістка лине в Перемишль і в Теребовлю.
Великий князь київський за почином Володимира Мономаха скликає з’їзд усіх князів до Любеча. Приїхав Володар до Василька.
– Що ж, брате, їдемо? – питає.
– А вже ж, – каже …
Боярин Вишата оженився був у Тьмуторокані з дочкою багатого кулця Ореста, Оленкою.
Як поховали князя Ростислава, каже він до жінки:
– Нема мені чого тут сидіти. Затужив я за Києвом.
А Оленка:
– Так їдьмо в Київ. Де ти, там …
Хоробрий, сміливий, непосидючий був князь Ростислав, син князя Володимира, а внук князя Ярослава Мудрого.
– Зовсім у батька вдався – говорили дружинники його. – Його покійний батько був такий – завсіди тільки в походах і в походах. Родився до воєнного …
Широко й далеко неслася Ярославова слава.
– Це мудрий князь і володар багатої землі – говорили всі й усюди.
А розносили цю славу і войовничі варяги і грецькі та арабські купці.
Варяги – і лицарі, і купці – завсіди находили …
Сум і тривога покрили ввесь Київ на вістку про смерть князя Володимира Великого.
Не стало доброго та щедрого князя. Не стало розумного керманича великої держави. Не стало могутнього володаря, що перед ним дрижали вороги, а поважали володарі Сходу та Заходу, …
Після смерті князя Ярополка, що княжив по Святославові, став його молодший брат Володимир великим князем київським і володарем усіх руських земель.
Войовник був він усією душею, як і його славний батько. Тільки й мріяв він про бої та підбої… Піддержували …
Вже змалечку любив Святослав військо й воєнне життя. Забава в військо була для малого Святослава найкращою, найлюбішою забавою. Мав вибрану дружину з ровесників і з нею робив далекі походи ген поза Київ, у ліси, нібито, ворога: “печенігів” чи “хозарів” шукали, …
З того часу, як Ольга почала заходити в церкву св. Іллі, вона змінилася зовсім. Не думала вже про помсту, ні про підбої. Одинокою її мрією було вибратися до Царгороду й там охриститися. Тож, коли тільки Святослав доріс, передала йому правління …
Сумні, дуже сумні вертались Ігореві дружинники в Київ без князя.
Сумні стали перед княгинею Ольгою:
– Княгине, ти вже вдовиця! – сказав аж по хвилині Стемид.
– Що, як?! – скрикнула княгиня й під наглим ударом страшної вістки впала зомліла …
Любив князь Ігор лови, веселі бенкети, та правити державою не любив, – тягарем уважав правління. Тому радо здавав державну управу на інших, на
воєводів [40] своїх. [40] Воєвода – найвищий по князі начальник над військом, той, що “веде вої” (військо)…
Був чарівний літній день. Уже й із полудня зійшло. Левада вся в квітах пишається, за левадою стоїть хатинка, убога й низенька. Почорніла, мохом поросла стріха говорить, що хатині з літ уже вийшло. Недаром і похилилася вона! Мов та бабуся сива, …
Князь Олег, що після смерти Аскольда і Дира володів у Києві, правив мудро, будував городи і укріпляв їх, щоб забезпечити перед ворогами. І велика стала українська держава. Велика, могутня. Грізний став Олег сусідам. Боялися його, боялися заганятися в межі української …
І платили кияни таку данину хозарам щороку. Аж одного разу надплили Дніпром суднами воїни, в залізній зброї. Здалеку побачили город на горі. І спитали в рибалок на Дніпрі:
– Чий це город?
А рибалки оповіли їм:
– Були колись три …
Минули літа, століття минули. Попадали дерева, що молодником були тоді, як св. Андрій благословив гори над Дніпром – попадали від старости. А на їх місці повиростали молоді дубчаки. Та й вони вже зістарілися. Ось-ось уступлять місця молодникові.
Тільки могутній, ревучий …
А таки здивувався, зчудувався раз старий Бористен.
Його хребтом проти течії надплило судно. Нічого б і дивного! Не одно ж судно носив він на своїх гордих хвилях! Та які люди в судні!? Досі все бачив він у суднах людей озброєних, …