Наталя розказує мамі про Марійку, з якою вона грається в дитячому садку:
— Така та Марійка смішна, що її можна по телевізору показувати.
— Ні, вона гарненька,— каже мама.
— Гарненька і смішна,— стоїть на своєму Наталя.
—
А чому …
У хаті тихо. Мама порається на кухні. Тато щось пише за столом у своїй кімнаті, а Наталя у спальні колише в іграшковій колисочці ляльку та приспівує:
Люлі-люлі, люба лялю,
Вчися слухати Наталю…
— Де ти цю пісеньку взяла? — увійшовши, …
— В мене хатка — не хлівчик, Я печу дітям хлібчик,— співає Ганнуся, виліплюючи із глею паляничку, кладе її на дерев’яну лопатку і садить у піч, яку викопала з Оленкою на підгірку.
— Вже спікся? — не терпиться Оленці.
— …
— Йдучи до дядька Степана, я побачила, що й сонечко йде зі мною понад ясенами, понад черешнями,— розказує своїй мамі Наталя.— Прийшла я на дядькове подвір’я, зупинилася — і воно зупинилося над дядьковою хатою… То моє сонечко. Правда ж, мамо?…
— Розкажи мені, Дмитрику, який же твій дитячий садочок? — просить Дмитрика дідусь Демид.
— А хіба ви не бачили?
— Бачив, та не роздивився як слід,— жартує дідусь.
— Навколо ростуть дерева — вишні, яблуні, груші, тому — садочок. …
Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, жовтогарячі чорнобривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку-утінку вишила.
— Що це буде, нене? — питає Дмитрик.
— Українська святкова сорочечка для тебе.
— Чому українська? — допитується хлопчик.
— Бо вишиваю такі квіти, …
— Розкажи-но, онучку, нені, що ми сьогодні бачили в гаю,— попросив Дмитрика дідусь Демид.
— Якій нені? — питає Дмитрик.— Де вона?
— Он збирається вечерю нам варити.
— Так то ж мама.
— Вона і мама, і неня.
— …
На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову, кучеряве, як вільце, зеленіло деревце. І зайчатко, і лисичка називали його — дичка, і колись давно-давно липам скаржилось воно:
— Чом я дике? Я не дике! Скоро виросту велике. Нині зовсім …
Чи тепер, чи колись
Із солодким хрустом
Зайчик місяця надгриз
Думав, що капуста.
Місяць скік та й утік
В небо синє-синє.
Не кружок-колобок —
Тільки половина.
Заховався, повис,
Де хмарки, мов хустя…
Зайчик місяця надгриз
Думав, що капуста.…
В бору зелені сутінки,
Стрибають білки з віт,
Кульбаби-парашутики,
Де був недавно цвіт.
Грибки зійшлися зграйками,
Під соснами мовчать.
За сонячними зайками
Сіренькі зайки мчать.
Гілок ламать не велено,
Нехай ростуть міцні.
В бору так тихо й зелено,
Так радісно …
А по лісі ходить страх…
Ах!
Тарарах!
А по лісі ходить страх…
Може, то сердитий вовк
Об поліно ногу втовк?..
Може, то ведмідь старий
Ходить в хащах сміло?..
Спробуй в лісі розбери,
Що там торохтіло.
Тупав вітер по ярах.
Ах!…
При зеленому горісі,
При дубочку та сосні
Я гукаю, а у лісі
Хтось відгукує мені.
Каже братик:
— Це луна.
— А яка вона?
Каже братик:
Голосна.
— А іще яка?
— Не знаю,
Тільки є вона в бору…—
Я …
Їй сорочку сонце вибілить,
Коси змиє дощик їй.
З гущини
Зайчата вибігли
По отаві молодій.
А берізка все шепочеться,
Щось розказує дубку.
Видно, їй, веселій, хочеться
Теж, погратись на лужку.
Має листям —
не натомиться,
Вигне гілочку-брову,
Потім раптом засоромиться,…
Пахне вересом, дише холодом.
Віє простором широти.
Йду між золотом, йду під золотом.
Йду по золоту золотий.
Кажуть, вересень, от і вересень.
Мені, вересню, повезло:
Груші, яблука, ще й при березі
Човен тесаний та весло.
Вирушаю я в довге плавання,…
Ходить осінь за дубами,
Ходить осінь за стогами,
Ходить осінь по покосах,
В пелені шовковій носить
Яблука для мами.
Мама яблуко в долоню:
— Покуштуй-но, доню.—
Що ж, коли в нас повний кошик
Що ж, як мама так припрошує
Мушу …
Ось я, за сосною…
Ось і листя в’яне…
Осінь я… За мною
Йдуть густі тумани.
Осінь я. Осоння
Листям засипаю. Осінь…
Трави сонні
Долу нагинаю.
Ще листки лапаті
Дощиком не кроплю,
Бо в поля копати
Люди йдуть картоплю.…
Мама каже:
— Йде весна.
—Подивлюся: де ж вона?
Попід хмарами в імлі
Пролітають журавлі,
Мчать струмочки вздовж доріг,
На городах тане сніг,
Он синичка голосна…
Тільки де ж це та весна?
Розпукаються бруньки,
Тихо стукають в шибки…
Далечінь така …
— Проліску, проліску, де ти узявся?
— З-під снігу.
— Нащо так рано на світ показався?
— Дітям на втіху.
— Проліску, проліску, холод надворі.
— Не горе.
— Вітер холодний гілля нагина.
— Я не боюся, бо завтра весна.…
Котиків-воркотиків
Рясно на вербі.
Котиків-воркотиків
Я нарву собі.
Котики-воркотики
В мене на вікні.
Котики-воркотики —
Гості весняні.
Не глядить на котиків
Лиш вусатий кіт,
Бо вони не котики,
А вербовий цвіт.…
Знов вершиною рясною
Розшумілася сосна.
Вечір дихає весною,
Та і насправді вже весна.
Сніг крихкий, неначе щебінь.
За селом чорніє путь,
І зірки у тихім небі,
Наче проліски, цвітуть.…
Наш дідусь малят питає,
Як весну хто пам’ятає.
Пам’ятаю квіти з гаю,
Пам’ятаю — в ліс ходив,
Та найкраще пам’ятаю:
Дві берізки посадив.
Посадив їх навесні
Біля стежки при вікні.
Рясно дощики пішли —
Дві берізки підросли.…
При ополонках крига рихла —
Ховай у шафу ковзани.
Взялась хурделити і стихла
Зима, лякаючись весни.
Нехай ще вдосвіта покреше
Мороз об камінь та грудки.
Та свіжим соком у черешень
Вже наливаються бруньки.
Вже де-не-де чорніє поле,
Зняв білу шапку …
Мороз всі вікна заплете
Льодком, мов павутинкою.
До нас Снігуронька прийде
З веселою ялинкою.
І рік новий почнеться враз
І з нами привітається.
З нових ялинкових прикрас
В нас січень починається.
Січе сніжком, скрипить саньми,
Та ми його не лаємо …
По тонкім льоду —
Гу-ду-ду-ду-ду-ду…
Під льодом десь дударики,
Дударики гудуть.
На ковзанку іду —
Гу-ду-ду-ду-ду-ду…
Черевички від незвички
Ковзають по льоду.
А я та й не впаду —
Гу-ду-ду-ду-ду-ду…
Під льодом десь дударики,
Дударики гудуть.…