Барсик

Барсик, звичайно ж, не справжній барс і тим більше не сніговий… проте, якщо замислитися, то це все ж таки ласкаво-зменшуюче від грізного барсу. До того ж і родичі, хоч як крути – ну… по котячій лінії. Отже, цілком слушно його господарі назвали!

Привільно розлігшись на дачному підвіконні, хазяйський кіт благодушно розмірковував про значення власного імені і поблажливо поглядав на молодого дворового песика Тузика, який з якоїсь йому однієї зрозумілої причини уявляв себе найголовнішим. Ну та що з нього взяти? Молодо-зелено, життя бачить лише з-під дворових брам. А ось Барсик вечорами телевізійні передачі дивиться і по окрузі багато гуляє – все примічає. Але для Тузика це не аргумент – він вважає, якщо будинок охороняє, то і є найголовніший! Ех, хоч би спочатку подумав своєю кудлатою головою, якщо він така важлива персона, то чому живе в невеликій халабудці біля хвіртки?! А Барсик, між іншим, у хаті… і, до речі, спати його навіть на ліжко пускають, а Тузик у кращому вигляді може сподіватися лише на місце біля дверей. Ні, він зовсім не поганий барбос, службу знає, та й гавкає на Барсика не по злобі, а так: для порядку, бо робота в нього така. Насправді Тузик добрий і ніколи за котом не ганяється, щоразу вдаючи, що не помічає його, коли той неспішною ходою перетинає двір. Іноді теплим вечором, коли на небо викочується матово-білий, як сметана, місяць, Барсик виходить на ганок і, огорнувшись пухнастим хвостом, довго дивиться вгору, розмірковуючи про сенс буття. Тоді молодий пес тихенько сідає поруч і, скосивши на кота допитливе око, теж набуває задумливого вигляду. Барсик не заперечує – нехай Тузик долучається, може, подорослішає…