Чарівний млинок

Жив чоловік із жінкою, і мали вони клапоть поля, яке їх з року в рік годувало. Пішов якось чоловік подивитися, чи добре вродила пшениця. Прийшов — дивиться, а вона витоптана. Чоловік аж за голову взявся — така хороша, колосиста була.

Прийшов додому і каже жінці:

— Хтось нам витоптав пшеницю. Треба, мабуть, вислідити збитошника.

Настав вечір, і пішов чоловік, засів на сусідньому полі. Чекає годину, другу, третю… Опівночі прибігає коза і по тій пшениці стала скакати, витанцьовувати.

Чоловік тихенько поліз межею — хвать її за ногу. Схопив міцно і думає: «Хоч і змарнувала пшеницю, але заріжу — буде м’ясо». А коза шарпнулася раз, другий — не вирветься. Бачить, що лиха година — заговорила людським голосом:

— Пусти мене, чоловіче добрий… Я винна, що наробила збитку. За все те віддячу.

Злякався чоловік, почувши, що коза говорить. «Ні, не буду різати, — думає, — коли вона по-людськи говорить». Відпустив козу.

Дала вона йому клубочок ниток і каже:

— Завтра ранком візьмешся за край нитки, кинеш клубочок перед собою, і куди він покотиться — туди й іди. Приведе тебе до моєї хати — я віддячу.

Прийшов чоловік додому. Жінка й питає:

— Нікого не впіймав?

— Піймав козу.

— І що ж?

— Пустив.

— Нащо ж?

— Бо вона по-людськи говорила. Дала клубочок — він мене до неї приведе, вона віддячить.

Устав зранку чоловік, поснідав, узяв клубочок, кинув перед собою — йде. Тримає нитку, а клубочок котиться. Минув одне село — далі котиться. Минув друге — ще котиться. Аж на початку третього села — кузня. «Дай, — думає, — перепочину трохи».

Вийшов із кузні коваль. Чоловік попросив води. А клубочок лежить біля нього.

Коваль подивився — засміявся:

— Де ти того клубочка взяв?

— Дала коза, — каже чоловік, і розповів про все.

— Я знаю, що то за коза, — каже коваль. — Вона — відьма. Як буде платить гроші чи зерно — не бери. Попроси тільки млинок, що в неї на столі. А коли йтимеш назад — зайди до мене, скажу, що з ним робити.

Подякував чоловік, пішов. Клубочок котиться — аж зупинився перед крайньою хатою. Зайшов чоловік у хату:

— Добрий день!

— Добрий день, — озвалась баба з кутка.

Дивиться чоловік — на столі стоїть невеличкий млиночок.

— А що то у вас?

— Та дитяча забавка.

— Чим же ви мені оддячите — грішми чи збіжжям?

— У мене діти є, — каже чоловік. — Дайте мені оту забавку — млинка.

— Дам гроші — буде користь!

— У мене й так не бідуємо. А от млиночок хай буде дітям.

Баба крутиться, не хоче давати. Нарешті каже:

— Ти добрий, не вбив мене — бери млинка.

Узяв чоловік млинка й пішов. Зайшов до коваля:

— Узяв млинка.

— Тепер дивись: Ану, млинок, дай нам їсти і пити!

І з’явилися наїдки та напитки.

Чоловік подякував, пішов далі. Аж іде назустріч чоловік з палицею.

— Хочеш їсти? — питає його млиночник.

— Хочу.

— Ану, млинок, дай їсти й пити!

І з’явилося все.

Наївся той — і каже:

— Обміняй мені млинка на чарівну палку.

— А що вона вміє?

— Що накажеш — те й зробить.

Показав: мовив до палки — вона побила дерево.

Чоловік подумав: «Як не дам, то, може, мене поб’є». І обміняв.

Трохи відійшов — і каже:

— Ану, дубинко, відлупцюй того, що забрав млинка!

Палка — як вдарить! Упав той, лежить.

Забрав млинка і палку — пішов далі.

Прийшов додому — жінка рада: є що їсти й пити.

Аж тут під’їхав економ:

— Іване, що ти собі думаєш? Кілька днів на панщині не був!

— І не піду.

— Як це?

— Бо я сам собі пан.

— Їдь сюди — поговоримо.

Вийшов Іван з палкою. Економ — з гарапником. Іван:

— Ану, дубинко, дай економові гостинців!

Палка — як почала його лупити! Економ — аж проситься:

— Змилуйся, Іване!

Іван зупинив палку.

Приповз економ до пана — все розповів.

— Як то — палка сама б’є? — питає пан.

— Сама!

— То я сам поїду з козаками.

Іван бачить — їдуть. Схопив палку:

— Ану, палко-виручалко, послужи! Привітай пана й гостей!

Палка — царю в шию, козакам у спину! Всі повтікали — тільки їх і бачили.