Чому півень співає на світанку

У давнину люди весь час воювали. Багато крові лилося, багато людських життів забирали ці війни. Богу війни, Сідапі, без кінця доводилося вирішувати суперечки, з якими йшли до нього посланці ворогуючих народів.

Зброєю людям тоді служили мечі, списи та луки зі стрілами. Причини війн були різні: то один народ захопить землю іншого, або вкраде худобу, а бувало,  просто людина посвариться з чужинцем – і йдуть народи один на одного війною. Ворожнечі не було кінця, і ніхто, крім бога війни, не вмів вирішувати ці суперечки.

Одного вечора до Сідапи з’явилося багато посланців. Він приймав їх по черзі і уважно вислуховував – кожну справу треба було добре обміркувати і у всьому досконало  розібратися.

Сідапа зрозумів, що прийом посланців затягнеться до глибокої ночі. Встати йому треба було на світанку, і тому він наказав воїну, що охороняв його покої, зранку розбудити його . А щоб той сам не проспав, Сідапа відправив його спати раніше. Воїн пішов у свою кімнату, але, не дійшовши до неї, побачив нових людей, що прибули до Сідапи. Цікавий воїн заговорив з ними, бажаючи дізнатися більше новин, а потім, щоб не залишитися в боргу, сам почав розповідати про таємні справи бога Сідапи. Наговорившись удосталь, воїн ліг спати і міцно заснув. І зовсім забув, що йому наказано стати до світанку і розбудити свого повелителя.

Сідапа прокинувся і побачив, що сонце вже високо в небі. Розгніваний, він кинувся до воїна – дізнатися, чому той не виконав його наказ. Бог війни кинувся шукати його, а коли знайшов і побачив, що воїн спить міцним сном та ще й похропує, заревів:

– Нероба, він все ще спить!

Голос Сідапи розбудив воїна, той схопився, побачив розлюченого бога і, тремтячи, простягнувся перед ним.

– Великий Сідапа, бог війни, – заблагав він, – вибач мені мою велику провину!

– Негідник, – прогарчав бог війни, – ти не вартий бути охоронцем мого палацу!

– Я дуже винуватий перед тобою, мій великий пане! Я проспав тому, що говорив допізна з посланцями, які до тебе прибули.

– Ти порушив мій наказ, – перебив його Сідапа, – не розбудив мене вчасно, і я не встиг зробити те, що повинен! І винен у цьому ти, лінивий і неслухняний!

– Так, я винен, о великий пане, я покірно знесу будь-яке покарання.

– Ти не тільки порушив мій наказ, ти видав чужинцям таємниці нашого царства! Тепер, – продовжував Сідапа, – коли я дізнався, який ти лінивий і балакучий, своєю владою бога війни я позбавлю тебе дару мови. Тіло твоє стане маленьким, у тебе виростуть крила та пір’я, але літати ти не зможеш, а вночі, коли всі птахи сплять, ти співатимеш.

Сідапа ще не договорив, а жалюгідний воїн уже не міг вимовити жодного слова. Тіло його на очах у всіх ставало меншим і меншим і покривалося пір’ям, а руки перетворилися на крила. Губи витяглися вперед, перетворившись на дзьоб, а ніс пропав. І чи то від сильного страху, чи то від сорому перед богом війни птах вилетів у вікно. Воїн став птахом, якого ми називаємо півнем.

І тепер, щоночі, півень співає – прокидається раніше за всіх і будить сплячих, щоб ті не проспали.