Доки будеш ти Кіндрате птичі гнізда видирати?

Взяв Кіндрат собі за звичку:
Так і шастає в кущах,
Так і зиркає в травичку,
Чи не лупиться де птах.

Він на річці біля гатки,
Поміж зарослів і трав,
Вчора пташку вбив з рогатки,
Вісім гнізд повидирав.

Драв він ремезів, як вудив
Та бродив по мілині,
В хащах драв сорокопудів,—
Руки й губи в полині.

Не одна кричала птаха:
— Пожалій гніздо моє! —
Наче думала, бідаха,
Що в Кіндрата серце є.

Не хотів він їх і знати,—
Був Кіндрат із тих знавців,
Що уміють розрізняти
Лиш ворон та горобців.

Щоб надрать яєць пташиних
В дальнім лісі чи між трав,
Він чіплявся по машинах,
Носом він шляхи орав…

Ось затявся в одну душу:
— Злізу, що б там не було! —
До дупла поліз на грушу,
Суне руку в те дупло.

А кажан його за палець
Як ухопить, як кусне.
— Ой! Гадюка! — зблід зухвалець.
Ой, рятуйточки мене!

Сторчака летить додолу,
Об сучок роздер штани!
Розлетівшися навколо,
Реготали кажани…

Звівсь Кіндрат, забився дуже.
Хто ж йому поспівчува?
Коли чує: — Бідний друже…—
Кажуть гусінь та мошва.

Гусінь що ж і примовляла:
— Будь би всі, як цей Кіндрат —
Золота б пора настала,
Краще б нам було в стократ!..

Дмитро Білоус. “Пташині голоси”. Художник Валентин Литвиненко. Київ, видавництво «Веселка», 1961 рік, 50 с.