Дуб

Геть самотній, на просторі

Дуб стоїть посеред поля.

Величезний та красивий

Зеленіє серед ниви.

Він стоїть такий кремезний,

Стовбур товстий, широчезний.

Листям тихо шелестить,

Притомився старий, спить.

Роки довгі в цьому житі

Довелось йому прожити,

Тяжкі були його дні…

Тільки блискавки одні

Разів скільки його били,

Вітри голову хилили.

Сонце сипало вогнем,

Й хуртовина з морозцем.

Але ж він, проте, про все, –

Витримав-таки усе.

Він – міцної сили й волі –

Сам стоїть посеред поля.