Ганс і Грете

На краю села, біля околиці стояла самотня похила хатинка. Жили там чоловік і дружина зі своєю єдиною дочкою, а звали дочку Грете. Жили вони у бідності, хоч і працювали з ранку до вечора.

Грете була дівчиною працьовитою та красивою. Одно було недобре: не вміла вона тримати язика за зубами. Молола язиком без зупинок, що треба і що не треба. Та й що говорити: у її батька з матір’ю теж язики без кісток були.

У тому ж селі була багата садиба, і жив у ній молодий гарний хлопець Ганс. Батько його помер і заповів усе своє добро синові. Жив Ганс із матір’ю; старенька у хаті порпалася, а Ганс виконував усю чоловічу роботу в садибі. Ішов Гансу двадцятий рік, і нареченого багатшого за нього в усій окрузі не було. А ще був Ганс дуже гарним! Першим красенем на всю округу!

І не дивно, що дівчата по ньому сохли. Грете, теж на нього задивлялася.

Якось вранці, тільки розвиднілося, приходить Ганс на кухню, де куховарила Грете, і каже:

– Послухай, Грете! Дівчина ти скромна, добра і дуже мені до душі припала. Надумав я взяти тебе за дружину. Тільки дивись, до певного часу нікому про це не говори.

Боявся Ганс, щоб не дізналася мати раніше часу, що надумав він сватати бідну дівчину. Хотілося їй невістку багатшу і шляхетнішу. Ось і просив Ганс, щоб Грете помовчала.

– Спасибі тобі, – відповідає Грете, – я вже не проговорюся.

Пішов він, а Грете знову взялася куховарити – молочний кисіль на сніданок готувати. Засипала вона в горщик муки, розвела молоком, а в самої тільки Ганс на голові. От і всипала вона ненароком золу в кисіль замість цукру. Помішує Грете кисіль половником, а сама від щастя як сонечко сяє.

Мати чекала-чекала сніданку, не дочекалася і пішла подивитися, чому це дочка  на кухні так довго порпається. Увійшла вона в кухню, побачила доньчине варево та як закричить:

– Ти що це, Грете, робиш? Навіщо золу в кисіль сиплеш?

– Ой, матінко, – відповідає Грете, – я від радості себе не пам’ятаю.

– Чого ж ти так зраділа? – Запитує мати.

– Був тут Ганс, сказав, що візьме мене за дружину, та тільки з умовою, мовчати про це до певного часу.

– Ну, ми вже не проговоримося, – запевняє мати. – Оце щастя привалило!

Почала вона сама кисіль половником мішати і взагалі горщик перекинула.

А батько чекав-чекав на сніданок, не дочекався і пішов подивитись, чого це дочка з матір’ю на кухні забарилися. Входить він у кухню і бачить: горщик перекинутий, а кисіль весь по столу розлився.

–  Що це ви тут наробили? – Запитує господар.

– Ой, тату, ми від радості себе не пам’ятаємо! – В один голос відповідають мати з дочкою.

– Чому ж ви так зраділи? – Запитує батько.

– Був тут Ганс, сказав, що візьме Грете за дружину, та тільки з умовою: мовчати про це до певного часу.

– Ну, за цим річ ​​не стане! – каже господар.

На радощах він і про сніданок забув. Вийшов на подвір’я і давай своїх коней задом наперед у воза запрягати. А Ганс саме повз проходив. Побачив він, що господар виробляє, і дивується:

– Ти навіщо коней мордою до воза ставиш?

– Ой, Гансе, – відповідає батько, – я від радості не пам’ятаю себе.

– Чого ж ти зрадів? – Запитує Ганс.

– Як чому? Ти ж сказав, що хочеш взяти нашу дочку за дружину? – здивувався господар.

Розлютився тут Ганс і каже:

– Так, хотів, а тепер свої слова назад беру. Не зуміла вона втримати язик за зубами, нехай нарікає на себе.

Пішов Ганс своєю дорогою, а Ґрете ні з чим залишилася.

З того часу Ганс до неї і носа не показував.

І ось дійшла до Греті чутка, ніби посватався Ганс до доньки багатого хуторянина і в неділю буде про це оголошено в церкві. У неділю Греті каже матері.

– Сходжу я до церкви, перекинуся слівцем з моїм нареченим.

Увійшов Ганс зі своєю нареченою до церкви, а Грете вибрала час, відкликала його вбік і шепоче:

–  Хоч і покинув ти мене, а я тебе з серця не викинула.

Бачить наречена, що якась дівчина з її нареченим шепочеться, і ну Ганса випитувати:

– Хто та що? І що це вона тобі на вухо шепотіла?

– Та це одна, – відповідає Ганс, – обіцяв я взяти її за дружину, коли вона про це до певного часу буде мовчати, а вона не зуміла втримати язик за зубами.

– Не вже вона помовчати не зуміла! Хто її за язик тягнув? Я сімох наречених обдурила і ніколи жодній живій душі ні слова про це не сказала. Ось тільки зараз ненароком з язика злетіло.

Як почув такі слова Ганс, як почне бігти! Тільки наречена його й бачила.

Розсудив потім Ганс: “Все ж Греті – дівчина скромна і роботяща”.

Одружилися Ганс із Грете і жили довго та щасливо.

І тепер ще живуть, як що не померли.