І якби моя бабуся встали

— Любі діти, хто з вас тему візьме,—
каже вчитель,— тема не важка:
розказати про неологізми
на занятті мовного гуртка.

І знічев’я глянув на Марійку
(знали всі відмінниці ім’я).
Але Людочка, що мала з мови трійку,
руку підняла: — Давайте я…

Як це сталось — досі невідомо;
доказать запраглося в ту мить.
Та злякалась, розгубилась дома:
«Вийду… що я буду говорить?»

У дворі Тарасика зустріла:
— Що робити? — А Тарасик їй:
— Дам посібник. З мовознавства. Діло? —
Шмиг додому — і несе мерщій.

Люда дома книжку розгорнула —
ой, якраз цікава є стаття:
різних слів сучасне і минуле,
як слова народжує життя.

Низку слів докинула їй мама,
що з’явилися не так давно:
холодильник, кінопапорама,
телевізор, стереокіно…

І коли гурток зібрався знову —
інша справа! — Люда на гуртку
повела свою нехитру мову,
що й малим і старшим до смаку:

— Я читала,— повідає Люда
стишеній цікавій дітворі,—
що слова так само, як і люди,
молоді бувають і старі.

Кожен з нас неологізми знає:
це нові слова. Вони кругом.
А в старих їх словниках немає,
мотобол, фломастер, космодром.

А якісь слова обов’язково
тільки змінює життя живе.
То й буває, що відоме слово,
але значення його — нове.

В нашім побуті така новинка
для старих людей звучить невлад:
каблуки — шпильки, вид меблів — стінка,
а портфель квадратний — дипломат.

І якби моя бабуся встали,
здивувались теж би, що двірник —
не людина, як вони вважали,
а на склі машини очисник!

Учні тепло, дружно засміялись
і незчулись, як настав кінець.
Люда щиро: — Ой, я так боялась! —
А Марійка: — Що ти? Молодець!

Вчитель каже: — Клас тебе заслухавсь,—
Кращого й чекати я не міг.—
Люда ж знов: — Це не моя заслуга,—
це мені Тарасик допоміг!