Як брати наймитували

Якось троє братів вирішили піти в найми, але мріяли знайти таке місце, де не треба було нічого робити, а тільки їсти й спати.
Простували хлопці лісовою стежиною, і раптом перед ними мов уродився чорт.

– Куди прямуєте? – поцікавився нечистий.

– Хочемо найнятися, але так, щоб нічого не робити, а лиш їсти й спати,– відповів старший брат.

Чорт якусь хвилину подумав і мовив старшому братові:

– Мені потрібен дужий наймит, вдатний лише їсти й спати. Я заплачу тобі, але після того, як відгадаєш дуже хитру загадку. Коли з нею не впораєшся, тобі не зносити голови.

– Яка ж це загадка? – запитує старший брат.

– Усьому свій час, перегодом дізнаєшся,– мовив чорт.– А зараз іди прямо, поки дістанешся розкішного червоного палацу. Це – моє володіння. Там почекай, я скоро повернуся додому.

І чорт пішов у своїх справах. Брати почвалали далі. Невдовзі дійшли до червоного палацу й ступили за браму.
Там їх зустріли двоє чортів і спитали, навіщо брати завітали сюди.
Коли почули, що одного вже найняли, а двоє шукають місця, пообіцяли влаштувати на роботу – тільки лежнем лежати і ні за холодну воду не братися, та при цьому зауважили, що загадають їм складні загадки.

Братам дали їсти й пити, і вони полягали спати. А над ранок менший брат засумував за рідною домівкою і нареченою, яка жила в їхньому селі. Він попрохав у рогатих господарів дозволу побувати вдома. Ті відпустили.
Хлопець заквапився в дорогу. Побував удома, погомонів зі своєю дівчиною. У селі він був довгенько, бо, коли рушив назад, уже почало сутеніти. А в темному лісі юнак збився з дороги.

«Далі піду вже вранці»,– подумав він і ліг спочити під крислатим дубом.
Минуло небагато часу, як на верховіття сіли три чорні круки. Це були чорти з червоного замку: рушаючи в нічні мандри, вони перетворювалися на чорних птахів.

– Щойно я уклав вигідну угоду,– каркнув старший ворон.– Найняв собі парубка, здатного лише їсти й пити, а коли він стане товстим і м’ясистим , матиму з нього чудову смаженину. Загадаю мудру загадку, він, звісно, з нею не впорається, от і засуну його в піч.

– І що ж ти хочеш запитати? – подав голос другий ворон.

– А ось що: із чого зроблено миску, з якої я їм? – відповів ворон.– Звідкіля йому знати, що вона з черепа!

– І я умовив одного з такою ж умовою,– обізвався другий ворон.– Маю намір запитати його, чим накрито мій обідній стіл. Звідкіля йому знати, що то оленяча шкура?

– А я,– каркнув третій ворон,– теж найняв собі помічника. Він-бо довіку не відгадає, що ніжки мого столу – з курячих стегнових кісток.

Хлопець під дубом чув розмову воронів і добре запам’ятав кожнісіньке слово. Тоді він міцно заснув, а наступного дня рано-порану пішов до палацу чортів.

Деякий час брати жили, наче неабиякі пани. Вони їли скільки заманеться, спали досхочу.

– Отепер вони стали огряднішими,– гомоніли чорти між собою.– Ану загадаймо цим хлопцям наші загадки, і засмажимо їх у печі.

Чорти покликали братів, і ті побачили на столі чималу купу монет – їхній заробіток.

– Уважно слухайте наші загадки,– почав старший чорт.– Коли відгадаєте, отримаєте платню, а коли ні – приготуємо з вас смаженину.

– Чи можу я відповісти і за братів? – запитав менший.

Чорти погодилися й загадали їм про миску, скатертину й ніжки столу. І як здивувалися рогаті, коли хлопець відгадав, що миска – з черепа, стіл накрито оленячою шкурою, а ніжки столу – з курячих стегнових кісток.

Чорти заскреготіли зубами, одначе слова дотримали. Вони щедро відлічили хлопцям обіцяні золоті монети й відпустили їх.

По дорозі додому старші брати запитали меншого, як йому вдалося відгадати чортівські загадки. Той спершу не відкривав своєї таємниці, але старші брати пригрозили його вбити, якщо не скаже. І менший розповів, як, лежачи під дубом, почув розмову круків.

– Якщо ви хочете ще послухати бесіду чортів на дубі,– сказав менший брат,– віддайте мені всі гроші, бо хто матиме в кишені бодай копійчину, не зрозуміє мови воронів.

Старші брати передали меншому свій заробіток, знайшли в лісі того крислатого дуба й полягали під ним спати.
А менший прийшов до рідного села й віддав усі гроші на збереження
своїй нареченій.
Коли споночіло, три круки знову сіли на верхівку дуба й стали радитися.

– Я гадаю,– каркнув старший крук,– оці хлопці ще повернуться і прохатимуть узяти їх у найми.

– Якщо повернуться,– подав голос другий ворон,– то загадаю їм таке, чого зроду-віку не відгадають.

– А що ж саме? – поцікавився третій ворон.

– У королівському замку всі криниці пересохли,– пояснив другий ворон.– І добути воду можна лише одним способом. Треба запрягти пару білих коней і зрушити з місця камінь, який лежить у королівському саду, попередньо обв’язавши його мотузкою.

Двоє братів запам’ятали все дослівно і наступного дня разом із меншим пішли до чортового палацу й попрохали взяти їх наймитами.

– Добре, що з’явились,– зрадів старший чорт.– Ось тепер я маю таку загадку, що відгадати її зможе тільки справжній чаклун.

І він запитав, як наповнити пересохлі криниці в королівському замку.

І тут старший брат пояснив, що тут особливих труднощів нема: варто запрягти пару білих коней, обв’язати камінь, що лежить у королівському саду, і зрушити його з місця.

І знову чорти вельми здивувалися, що нібито якась дивна сила допомагає братам дізнаватися таємниці. І знову хлопці вийшли
неушкодженими з чортового палацу. Вони вирішили сповістити про почуте королю. Мешканці міста вже давно потерпали від нестачі води.
Брати пообіцяли зарадити лихові й запевнили, що всі міські криниці наповняться водою. Вони взяли у королівській конюшні пару білих коней, обв’язали мотузом камінь, що лежав у королівському саду, вйокнули на коней і зрушили ту брилу з місця.

І відразу в усі криниці з шумом ринула свіжа вода, бо камінь затуляв водоносну жилу.
Король давно обіцяв неабияку винагороду тому, хто зуміє добути воду. І брати отримали повен мішок грошей.

Але знову старші віддали все меншому, щоб той відніс заробіток додому. Самі ж причаїлися під дубом, щоб вивідати у воронів ще якусь важливу таємницю.
Запала ніч, і на верхівку крислатого дерева опустилися три ворони.
Старший з них каркнув:

– Либонь, ті парубки підслухали наші розмови. Інакше вони не змогли б правильно відповісти на наші загадки.

– А це легко з’ясувати,– мовив другий птах.– Гляньмо під дубом. Можливо, ці шибеники зараз саме там.

Круки змінили свою подобу – стали злющими чортами, спустилися вниз і наштовхнулися на братів, які, нашорошивши вуха, прислухалися до розмови у верховітті.
Вони враз схопили хлопців, але не побили до крові, а зважили на їхні благання про пощаду.
Рогаті забрали юнаків до палацу, кинули обох за грати й почали відгодовувати.

Збіг час, і коли хлопці, на думку чортів, досить погладшали, старший чорт сказав своїй жінці:

– Я рушаю на полювання, а ти натопи гарненько піч і засунь туди старшого брата. Коли я повернусь, матимемо добру смаженину.

Троє чортів розійшлися врізнобіч, а відьма почала розпалювати вогонь.

Коли піч уже аж пашіла жаром, вона випустила старшого брата із залізної клітки й звеліла сідати на візок.

Хлопець сів, а стара відьма відчинила заслінку печі й хотіла заштовхнути свою здобич туди.
Але дзуськи – юнак розчепірив ноги й ніяк не входив у піч.

– Ляж рівно! – гримнула стара на хлопця.– Інакше нічого у тебе не вийде!

Стара знову заходилася ревно заштовхувати хлопця до печі, одначе той підняв ноги вгору і спроба знову не вдалася.

– Чи я тобі не сказала, що ноги повинні лежати прямо! – закричала відьма.

Хлопець зістрибнув з візка й відповів:

– Я не вмію лежати так, як ти хочеш. Покажи, золотенька, як мені вмоститися.

Стара лягла на візок, а юнак тієї ж миті заштовхав її до печі, хряпнув заслінкою ще й дровинякою підпер.
Це сталося так раптово, що з візка чулося лиш верещання. Хлопець зиркнув у вікно й побачив, що чорти вертаються з
полювання.
Старший з них подумав, що то жінка виглядає його, й гукнув:

– Ну, готова смаженина? Я страшенно зголоднів!

– Постривай трохи! – обізвався юнак відьминим голосом.– Приходьте їсти, як запряжете мені коней.

Доки чорти клопоталися на подвір’ї та піднімалися на парадний ганок, старший брат визволив із залізної клітки середульшого, й обидва чорним ходом майнули на подвір’я.
Стрибнули в запряженого воза, цьвохнули коней і вихором помчали через каміння й пеньки.

Живими повернулися хлопці до рідного села й заприсяглися більше ніколи в житті не ходити в найми до чортів.