Як циган у чаклуна коней крав

Жив бідний циган. Настільки він був бідний, що і сказати неможливо. Задумався якось циган про своє життя. Що робити? – думає. – Як позбутися бідності? Треба йти коней красти».

Пішов циган на злодійську справу. Вибрав темну нічку, від’їхав від табору подалі, бачить: табун коней пасеться. Одного коня оглянув, другого – немає нічого підходящого, всі якісь шкапи, що їх і не продаси. Що робити? «Піду, — думає циган, — у село. Переночую, а вранці все огляну, може  щось і підберу».

Стукає циган у крайню хату:

– Пустіть, господарі, переночувати.

Виходить жінка на ганок і каже:

– Знаєш що, цигане, я б тебе пустила, та тільки чоловік у мене дуже ревнивий, та ще й з нечистою силою водиться. Вб’є він тебе.

– Пусти, ніч не рік. Що він мені зробить? Я на піч залізу і лежатиму собі тихенько, а вранці встану, подякую і піду своєю дорогою.

– Ну гаразд, заходь, ночуй, якщо не боїшся.

А на той час чоловік цієї жінки додому повертався. Було якесь свято, ось він йшов селом і пісні горланив. Підійшов до своєї хати і кричить дружині:

– Відчиняй!

Та, бідна, вся трясеться, але відчиняє. Зайшов чоловік:

– А хто це на печі лежить? Ану повернися!

Подивився чоловік на цигана, вишкірився:

– А ну вставай, будемо вечеряти.

Думає циган: І чого це баба сказала, що чоловік у неї поганий? Поганий пригощати не стане».

Стала дружина з печі горшки з їжею витягати. Поїсть чоловік, цигана почастує, а рештки в казан зливає: і борщ і кашу – все на купу. Поїли, попили.

– Ну, дякую тобі, господине!

Каже чоловік циганові:

– А де, хлопче, твій мішок?

– Та он там.

– Ану бери мішок на плечі. Злякався циган. «Зараз, – думає, – він мене вижене…» – Бери,бери, – кричить чоловік, – не тягни!

Закинув циган мішок на плечі, а чоловік підійшов ззаду, розв’язав вузол і вилив йому за спину все гаряче, що  було на столі в цей мішок.

Взяв чоловік  гармошку в руки і каже:

– А тепер, цигане, танцюй!

У цигана спина вогнем горить,  сильно обпік її чоловік, та тільки переляк страшніший за біль.

Хотів циган із хати вискочити, а чоловік його не пускає:

– Танцюй!

І доти циган танцював, поки з ніг не впав. А тут і ранок настав.

Відчиняє чоловік двері і каже:

– Ну ось тобі, цигане, поріг, а ось – дорога. З цими словами  і прогнав.

Іде циган дорогою, і взяла його така образа. «За що ж, – думає циган, – ти мене так покалічив? Ну я тобі помщуся».

Дочекався циган вечора і знову у це село повертається. Підходить до краю села і бачить: коні чоловіка-чаклуна пасуться: один – сірий, другий – вороний.

«Вкраду я коня у цього чаклуна», – вирішив циган. Підійшов він до вороного коня, скочив на нього, хльоснув батогом і був такий. Скільки він їхав – бог його знає. Тільки приїжджає він знову до цього села, до самого краю, до будинку чаклуна, поруч з яким сірий кінь пасеться. Що таке? – думає циган. – Стільки часу їхав, а приїхав на те саме місце, напевно, я з дороги збився».

Знов хльоснув циган коня, і знову повозив кінь цигана, повозив і привіз на старе місце, до будинку чаклуна. Здивувався циган.

Значить, і справді коні його зачаровані! Дай, – думає циган, – я на сірого коня пересяду. Може, він мене додому вивезе? Пересів циган на сірого коня та поїхав. Годину їде, другу. І завіз його сірий кінь у таку непролазну глушину, в таке болото, що йому ні вийти і не видертися. Почав циган благати:

– Господи, врятуй ти мене, допоможи вибратися з цього болота, клянусь, ніколи більше з чаклунами справи не буду мати.

До ранку насилу вибрався циган на дорогу, та так і повернувся до табору ні з чим.