Кан та Лаон

Колись на одному острові володарював вождь на ім’я Лаон, шляхетний і справедливий. Мешканці острова спільно займалися землеробством, а зібраний врожай ділили порівну  на всіх.

Якось пішов дощ, та такий сильний, що залило всі поля. Дощ не припинявся, вода все прибувала і прибувала, незабаром вона вже доходила людям до колін, але люди не думали про себе, вони журилися, бачачи, як гинуть їхні посіви.

Лаон любив і шкодував свій народ, він подумав: “Хай пропаде врожай, аби не загинули люди”. Він скликав усіх і сказав:

– Давайте насипемо високий пагорб.

Люди відповіли:

– У нас немає лопат.

Вождь змахнув хусткою, і в одну мить з’явилося багато заступів та лопат. Тоді люди сказали:

– Земляний пагорб треба зміцнити камінням, а їх у нас також немає.

Вождь знову змахнув хусткою і одразу з’явилося каміння. Люди взялися до роботи і насипали високу гору землі. На ній вони й залишилися жити, чекаючи, поки вода не спаде.

Нарешті вода спала, і люди спустилися вниз.

А незабаром цю гору уподобав величезний семиголовий змій. Він оселився на її вершині. Усі чотирнадцять очей у нього були зелені і вдень із усіх своїх семи пащек він  видихав дим, а вночі – вогонь. Він пожирав кожного, хто наближався до гори і людей і тварин.

І ось одного разу у селищі з’явився юнак на ім’я Кан. Ніхто не знав, звідки він родом. Коли юнак почув про змія і про те, як люди його бояться, він сказав:

– Я вб’ю змія, мені він не страшний.

Вождь йому відповів:

– Якщо ти справді вб’єш змія, ми обдаруємо тебе золотом, а я віддам тобі за дружину свою дочку.

Цей юнак знав мову комах, птахів та звірів і мав над ними владу. Він покликав мурах і наказав їм:

– Повзайте по змію та кусайте його.

Потім покликав ос і наказав:

– Жаліть змія в очі, поки він не осліпне.

А потім покликав яструбів і наказав:

– Клюйте і рвіть кігтями тіло і голову змія, доки він не помре.

Змію прийшов кінець.

Тоді Кан відрубав сім зміїних голів і приніс їх вождю Лаону.

І з того часу люди знову зажили мирно. Юнак отримав обіцяне і одружився з дочкою вождя. А мешканці цих місць, щоб зберегти пам’ять про юнака та про вождя, назвали свою гору Канлаон – на честь юнака Кана та вождя Лаона.