Кажан і Птахи
Годованець Микита Павлович
Швидкому Кажану забаглось панувати.
Завзявсь Зевса він канючить і благати,
— На себе подивись! — Зевс йому на те. —
Таж на тобі і пір’я не росте! —
Кажан, сумніший тіні,
Гасає по гаю:
— Кохані Пташечки! Молю,
Позичте по пір’їні! —
Пишніший Павича, гордливіший Тетері,
Уранці стукає у двері.
Старий Зевс зі сну не пізнає
І Кажану наказ-призначення дає:
Хай по лісах — яка живе там Птиця —
Віднині Кажану кориться!
І знов Кажан в гаю,
Скликає Птиць на раду,
Установля свою
Там владу.
Нещасний голопуз, діяч невдалий,
Таке там заварив, що гаряче всім стало.
Всі Птахи — проти враз:
— Ніякого довір’я!
До біса той наказ!
Верни нам пір’я! —
Обскубаний Кажан і влади не здобув,
І вирвавсь ледь живий, голісінький, як був.