Казка про Кощія Безсмертного, як його убили Іван-царевич і Булат-молодець

У одного царя був син по імені Іван-царевич. Ріс він не по днях, а по часах. На сьомий год він уже був настоящий богатир. Попросив у батька й матері прощення, попрощався, сів на доброго богатирського коня і поїхав. Їхав, їхав, заїхав в одно царство, віддав свого коня на присмотр, а сам піхо­тинцем пішов по городу погулять.

Іде і дивиться — що за чудо? Коло дерева прив’язаний чоловік, і кожний, хто проходить повз нього, бере лозину і б’є його. Іван-царевич підходить і питається:

— Що це за чоловік, чого він тут прив’язаний і за що ви його б’єте?

А люди отвічають:

— Це в нас такий закон: хто задолжався в казну і в строк не виплатив, то його так наказують.

Іван-царевич питається:

— А скільки задолжався?

— Десять тисяч рублів.

Івану-царевичу стало жалко того чоловіка, і він сказав:

— Одв’яжіть його, я заплачу за нього.

А люди його попереджують:

— От ми забули тобі сказать: хто за нього заплате гроші, у того Кощій Безсмертний жінку вкраде.

Іван-царевич подумав, подумав: «У мене жінки нема, що він у мене вкраде?» — витяг, заплатив гроші і пішов далі.

А той чоловік, як тільки його одв’язали, почав бігти і кричать:

— Стій, Іван-царевич, стій, Іван-царевич! За те, що ти мене викупив, я должен тобі одплатить.

— Чим же ти мені одплатиш?

А він відповідає:

— Я знаю, куди ти їдеш, ти без мене задуманого не зро­биш. Ти їдеш шукать наречену, без мене ти її не знайдеш, а я поможу тобі. Дав ти за мене десять тисяч, то купи ще й йоня, поїдем удвох.

Іван-царевич питає:

— А як же тебе звуть?

— Булат-молодець.

Купив Іван-царевич Булатові коня, сіли і поїхали.

А Булат-молодець знав, що в одного царя є дочка кра­суня, і замкнена вона у високій башні на сім замків, і на землю зовсім не сходе.

А Булат-молодець, як-то раніше була розрив-трава (чудо­дійна), мав ту траву і пішов до царівни попереду, перегово­рив із царівною, чи хоче вона піти за Івана-царевича, а потім вернувся, узяв траву, усі замки одімкнув, царівну украв, сіли на коні і почали тікать. Тікали, поки стала ніч.

На ніч стали відпочить. Булат-молодець і говорить:

• Я ляжу відпочивать до півночі, а з півночі ти ляжеш відпочивать а я стерегтиму.

Ще північ не прийшла, як Іван-царевич розбудив Булата- молодця і плаче. Булат-молодець схвативсь:

— Що таке?

— Нема нареченої. Я задрімав, а Кощій Безсмертний при­йшов і її вкрав.

— Я говорив, стережи пильно. Це нічия робота, як Кощія Безсмертного. Вернімось назад шукати його.

Сіли на коней Іван-царевич і Булат-молодець і поїхали назад. Їхали, їхали, дивляться — пасеться сила-силенна худоби. Питається Іван-царевич Булата-молодця:

— Чия це худоба?

Булат-молодець відповіда:

— Це худоба Кощія Безсмертного.

А Булат-молодець усе знав: у тому табуні була одна коза, котру царівна доїла і її молоком умивалась.

Взяли Іван-царевич і Булат-молодець убили Кощісвих пастухів, оділись у їхню одежу і погнали худобу до Кощія Безсмертного. Тільки пригнали, вискочила царівнина слу­жанка, здоїла козу і понесла молоко царівні умиваться. Ко­ли служанка доїла козу, Булат-молодець узяв і укинув у дійницю перстень, який подарувала Івану-царевичу царівна.

Приносить та служанка молоко і говорить царівпі:

— Щось наші пастухи вже сьогодні веселі, стали зо мною шуткувать і вкинули в молоко перстень.

Царівна наче здогадалась і закричала:

— Дай сюди молоко, я сама проціджу!

Процідила, як глянула, а то перстень той, що вона пода­рувала Івану-царевичу.

— Біжи,— сказала вона служниці,— і поклич їх сюди!

«Пастухи» прийшли, царівна їх впізнала і стала питать:

— Як ви сюди забрели?

— Тебе шукали, як бачиш, і під землею найдем. А де ж твій Кощій?

— Десь полетів по світу.

Вони її просять:

— Як він прилетить, випитай у нього гарненько, де його смерть.

Царівна отвічае:

— Добре. Пристану до нього гарненько, все випитаю.

Як прилетів Кощій Безсмертний, царівна стала його випи­тувати:

— Який ти сильний, нікого не боїшся, де ж твоя смерть?

А Кощій відповідає:

— Ніхто ще в світі мою смерть не находив і не найде, ніхто мене не вб’є. А смерть моя на морі на окіяні, на острові на Діяні. На тім острові є дуб, а під тим дубом скриня, а в тій скрині заєць, у зайці качка, а в качці яйце, у тому яйці моя смерть.

На другий день приїхав Іван-царевич і Булат-молодець, а царівна й розказала їм, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали шукать Кощієву смерть. Їхали вони, їхали, з’їли всі харчі, стали голодувати. Дивлять­ся — біжить собака. Булат-молодець і каже:

Уб’ю я цю собаку, та з’їмо її.

А собака відповідає чоловічим голосом:

— Не убивай мене, добрий молодець, я вам у пригоді стану.

Ідуть дальше, на дереві сидить орлиця.

Булат-молодець каже:

— Уб’ю я цю орлицю, з’їмо її.

Орлиця відповідає:

— Не вбивай мене, добрий молодець, я тобі в пригоді стану.

Дійшли до самого берега, на березі лізе рак. Булат-моло­дець каже:

— Давай хоч цього рака з’їмо.

Рак проситься:

— Не їжте мене, добрі молодці, а мене толку мало, а лучче я вам велику службу сослужу.

Покинули вони й рака. Дивляться — пливуть рибалки. Булат-молодець почав гукати:

— Перевезіть нас на острів!

Рибалки не відмовили, взяли їх обох і перевезли.

Ідуть Іван-царевич і Булат-молодець по острову і ба­чать — недалеко росте величезний дуб. Булат-молодець схопив і одним махом вирвав дуб із корнем. Глянув, а внизу скриня . Булат-молодець дістав скриню, зірвав кришку, а з скрині вискочив заєць і побіг. Іван-царевич як крикне:

— От коби це була собака, вона б зловила зайця!

Не вспів крикнуть, коли та сама собака, що вони її не вбили, вже спіймала і несе в зубах зайця.

Булат-молодець схопмв, розірвав зайця надвоє, а з зайця вилетіла качка і полетіла під небеса.

Іван-царевич каже:

— От якби оце була та орлиця…

Дивляться,— а орлиця вже несе качку.

Булат-молодець схватив качку, розірвав надвоє, а з качки вилетіло яйце і покотилося в море.

Іван-царевич говоре:

— От щоб був той рак, ми б дістали яйце з моря.

Глянули,— а той рак уже котить яйце.

Схопив Булат-молодець яйце, поклав у кишеню, і стали вони знов рибалок гукать, щоб перевезли їх до берега. Ті перевезли.

Сіли вони на коней і поскакали до Кощієвої хати. Прихо­дять, а Кощій якраз дома розходжує і хвалиться своєю си­лою синові.

А ці підкралися та:

— Ах ти, хвалько, ти думав, що твою смерть ніхто не знайде?!

Та тільки цок! — тим яйцем Кощієві по лобі, а він пере­кинувся і здох.

Забрали вони царівну і давай тікать. Їхали вони, їха­ли, поки застала їх ніч. Булат-молодець говорить царе­вичу:

— Лягайте відпочивать, а я стерегтиму.

Пройшло до півночі, прилітають три голуб­ки. Вдарилися об землю, поробились красунями (а то бу­ли Кощієві сестри) і почали говорить:

— Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали невісточку царівну, не буде і вам добра: як приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні сво­їм добрим конем, котрим він увесь час їздив, кінь вирветься і вб’є Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по коліна кам’яним зробиться.

Сказали, обернулись знов голубками і полетіли.

Іван-царевич і Булат-молодець рано встали і рушили в дальню дорогу. Їхали-їхали, поки не застала їх темна ніч. На другу ніч Булат-молодець каже:

— Лягайте відпочивать, я знову стерегти буду.

І знов, як опівночі, прилітають ті самі три голубки. Вда­рились об землю, поробились красунями і говорять:

— Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра. Приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю коро­вою, з котрої змалечку молоко їв, корова вирветься і заколе Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по пояс кам’яним стане.

Сказали, обернулися голубками і полетіли.

На третій ранок Іван-царевич і Булат-молодець знов їдуть дальше. Настигла їх і третя ніч.

Булат-молодець каже:

— Лягайте відпочивать, а я стерегтиму.

Знов так, як опівночі, прилітають ті самі три голуб­ки. Ударились об землю, зробились красунями і гово­рять:

— Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю со­бачкою, з которою змалечку гуляв, собака збісить­ся і порве Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той весь кам’яним стане.

На четвертий день вони вже дома. Спершу Іван-царевич хоче похвалитися царівні своїм конем:

— Давай я покажу тобі свого коня, на которому я змалеч­ку їздив.

Вивели коня, кінь як скоче, аркан порвав і прямо на Іва­на-царевича. А Булат-молодець як побачив — вихопив шаб­лю і зарубав коня. Спас Івана-царевича від вірної смерті — кінь би задавив його.

Іван-царевич нічого не зна, що той спас, і дуже розсердив­ся на Булата-молодця.

На другий день Іван-царевич хоче царівні похвалитися своєю коровою, котра змалечку давала йому молочко. Коро­ва порвала аркан, заревла і наставила роги прямо на Івана- царевича.

Булат-молодець вихопив шаблю, зарубав і корову.

Ще більше розсердився Іван-царевич, насилу його царівна вгамувала.

На третій день хоче Іван-царевич похвалитися царівні своєю собакою.

Вивели собаку, а вона вирвалась і роззявила рот прямо ва Івана-царевича. Булат-молодець вихопив шаблю і перерубав надвоє собаку.

Іван-царевич розлютувався, вирвався від своєї царівни і закричав:

— Наказую казнити Булата-молодця!

А Булат-молодець і відповідає:

— Чим ти маєш мене вбити, лучче я сам помру, стій — розповім тобі всю правду. Як ви першу ніч відпочивали, а я стеріг вас, налетіли голубками Кощієві сестри і сказали: «За то, що ви убили нашого брата і забрали нашу невісточку, не буде вам добра: як тільки схоче Іван-царевич дома похвали­тися царівні своїм конем, кінь одірветься і уб’є його…»

Тільки то промовив Булат-молодець — і зразу зробивсь по коліна кам’яним. А сам далі продовжує розказ:

— На другу ніч, як ви відпочивали, а я стеріг вас, ті Кощі­єві сестри знов прилетіли і сказали: «Ну, Іван-царевич і Бу­лат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде і вам добра: як тільки схоче Іван-царе­вич дома царівні похвалитися своєю коровою, з котрої зма­лечку молочко пив, корова одірветься і заколе його…» — Тіль­ки то промовив — і враз став по пояс кам’яним.

Побачила те царівна і почала гірко плакати, а Іван-царе­вич закричав:

— Буде, буде, я тобі все прощаю!

А Булат-молодець говоре:

— Що мені за користь жить тепер по пояс кам’яним, краще я все розповім.— І продовжує: — На третю ніч, коли ви відпо­чивали, а я стеріг вас, знову прилетіли ті Кощієві сестри і сказали: «Ну, Іван-царевич і Булат-молодець, убили ви нашого брата, забрали нашу невісточку, не буде й вам до­бра: як схоче дома Іван-царевич похвалитися царівні своєю собакою, собака збіситься і порве його…» — Тільки то про­мовив — і враз зробився весь кам’яний, закам’янів весь, нема Булата-молодця.

Тужили-тужили, плакали-плакали Іван-царевич з царів­ною за Булатом-молодцем, ну, що робить? Нема вже його.

Живуть рік, живуть другий. Родилось у них двоє дітей. Одного разу приходить Іван-царевич до закам’янілого Була­та-молодця і починає плакать. А камінь відповідає:

— Що ти коло мене заводиш? Мені й так тяжко, а ти коло мене плачеш. Якщо тобі мене жаль (скажи тільки по правді), якщо хочеш, щоб я ожив, я тобі розповім про  ліки.

Іван-царевич просить:

— Скажи, усе зроблю!

Камінь мовить:

— Іди заріж своїх дітей і кров’ю їхньою мене помаж, я враз оживу.

Іван-царевич пішов, щоб царівна не знала, порізав дітей, помазав кров’ю камінь, і, як тільки помазав, з того камня ожив Булат-молодець і вийшов такий, як і раніше був.

Покликав Іван-царевич царівну, і стали радуватись. А Іван-царевич і радується, і сумує: нема ж дітей — порізав. Що ж буде, як царівна взнає?

А Булат-молодець вгадав, що думав Іван-царевич, та й каже:

— Не сумуй, Іван-царевич, підем, і побачите ваших діток.

Іван-царевич завмер од страху, думав: «Що ж буде — діти неживі?»

Царівна побігла на перед, а Іван-царевич з Булатом-молодцем ззаду ідуть.

Тільки одчинили двері, а діти гойдаються в люльках живі- здорові, як нічого їм і не було.

Так царівна і не взнала, якими ліками Іван-царевич оживив Булата-молодця.

Всі раділи, веселились, гуляли, мед-вино пили. І я там сидів, горілку пив, по вусах текла, а в роті не була.