Казка про маму

Одного разу маленьке Зайченятко розкапризувалося і сказало своїй мамі:

– Я тебе не люблю!

Образилася Зайчиха-мама і пішла
А в цьому лісі жили двоє вовченят. І не було у них ніякої мами. Було їм без мами дуже погано.
Ось одного разу сиділи вовченята під кущем і гірко плакали.

– Де б нам узяти маму? – каже одне Вовченятко. – Ну хоча б маму-корівку!

– Або маму-кішку! – каже друге Вовченятко.

– Або маму Зайчиху!

Почула ці слова Зайчиха і каже:

– Хочете, я буду вашою мамою?

Зраділи вовченята. Повели вони нову маму до себе додому. А будинок у вовченят брудний занедбаний. Прибрала мама Зайчиха в будинку. Потім нагріла води, посадила вовченят в корито і стала їх купати.
Спочатку вовченята не хотіли митися. Боялися, що мило в очі потрапить. А потім їм навіть дуже сподобалося.

– Мамо! Мамочка! – кричать вовченята. – Ще спинку потри! Ще на головку полий!

Так і стала жити Зайчиха- мама у вовченят.
А Зайченятко без мами зовсім пропадає. Без мами холодно. Без мами голодно. Без мами дуже-дуже сумно.
Побігло Зайченятко до дівчинки Марічки:

– Марічко! Я образив свою маму, і вона від мене пішла.

– Дурненьке Зайченятко! – закричала Марічка. – Хіба так можна? Де ми будемо її шукати? Підемо запитаємо у Лісового Птаха.

Прибігли Марічка і Зайченятко до Лісового Птаха.

– Лісовий Птаху, ти не бачив Зайчиху-маму?

– Ні не бачив, – відповів Лісовий Птах. – Але чув, що живе вона в лісі у вовченят.

А в тому лісі було три вовчих будинку. Прибігли Марічка і Зайченятко до першого будинку. Заглянули в вікно. Бачать: в будинку брудно, на полицях пил, в кутках сміття.

– Ні, моя мама тут не живе! – каже Зайченятко.

Прибігли вони до другого будинку, заглянули у вікно. Бачать: на столі скатертину брудна, посуд стоїть немитий.

– Ні, моя мама тут не живе! – каже Зайченятко.

Прибігли вони до третього будинку. Бачать: все чисто. За столом сидять вовченята, пухнасті, веселі. На столі біла скатертина. Тарілка з ягодами. Сковорідка з грибами.

– Ось де моя мама живе! – здогадалося Зайченятко.

Постукала Марічка у вікно. Виглянула Зайчиха – мама. Притиснуло Зайченятко вушка і стало просити маму:

– Мамо, йди знову до мене жити … Я більше не буду.

– Мамочко, не йди від нас! – Просять вовченята.

Задумалася Зайчиха – мама. Не знає, що їй робити.

– Ось як треба зробити, – запропонувала Марічка, – один день ти будеш зайченятковою мамою, а наступний день – вовченятковою і так по черзі.

Так і вирішили. Стала Зайчиха мама один день жити у зайченятка, а другий – у вовченят.