Ханська донька і мисливець

Жив в одному аулі мисливець Шаміль. Пішов він якось по­лювати. Ходив він лісом з ранку до вечора, та не зустрів ніякої дичини.

Шаміль уже хотів повертатися додому з порожніми руками, як раптом побачив на дереві величезного орла. Шаміль наці­лився і хотів вистрілити, та орел сказав людським голосом:

– Не вбивай мене, мисливче, я тобі стану в пригоді в тяжку хвилину. Висмикни у мене з крила перо і, коли я тобі буду по­трібний, запали ти його, і я одразу ж з’явлюся.

Шаміль висмикнув перо, сховав і пішов далі.

На одній скелі він побачив дикого козла. Тікати козлові бу­ло нікуди.

«Ну, не дарма ж я стільки виходив сьогодні!» — подумав Ша­міль і звів рушницю.

– Не стріляй у мене, мисливче, — раптом заговорив ко­зел людським голосом.- — Висмикни у мене з бороди волосинку. Як будеш ти в небезпеці, підпали її, і я прийду тобі на допомогу.

Шаміль висмикнув у козла волосинку з бороди і пішов далі.

До аула було іце далеко, і Шаміль вирішив переночувати в лісі. Він доїв свій хліб, а потім зліз на розлоге дерево і, вмостив­шись між гілками, проспав цілу ніч.

Коли зійшло сонце, Шаміль зліз д дерева і знову пішов по­лювати, але знову не знайшов ніякої дичини. Тоді він спустився до річки і вирішив наловити хоч риби. Відразу ж спіймалася ве­личезна щука. Вона почала просити Шаміля людським голосом:

– Відпусти мене, мисливче, я тобі стану в пригоді. Візьми одну Мою лусочку і, коли я тобі буду потрібна, підпали її.

Шаміль узяв лусочку і відпустив щуку.

Пішов Шаміль знову в ліс. Проходячи поміж деревами, він по­бачив чорну лисицю, яка борсалася в капкані. Шаміль націлився в не і, але вона сказала йому благально:

– Не займай мене, мисливче, я стану ще тобі в пригоді. Ви­смикни волосинку з мого хвоста і, коли я тобі буду потрібна, підпали її.

Шаміль висмикнув з хвоста у лисиці волосинку, сховав її і пішов далі.

Багато, чи мало він ішов, нарешті, дійшов до незнайомого міста. Увійшов він у міські ворота й попрямував до бідної саклі. В цій саклі коло печі поралася сива бабуся. Він спитав її, чи нема в неї чого попоїсти. Бабуся нагодувала, напоїла його і за­питала, звідки він прийшов. Шаміль розповів їй, а потім спитав, які новини в їхньому місті.

– Краще й не питай, дорогий гостю, — відповіла бабуся.

Та Шаміль почав просити, щоб вона розказала йому.

– У нашого хана є єдина донька, чудова красуня, — по­чала бабуся. — Вона сказала, що вийде заміж тільки за того, хто зуміє від неї заховатися так, щоб його ніяк не можна було знайти. Ховатися можна тричі, але коли вона знайде, то нещас­ного стратять. А ханська донька має чарівну підзорну трубу, і від неї ніхто не може сховатися. Вже багато юнаків пробувало сховатися та всі вони загинули від руки ката. У всьому місті не лишилося жодного юнака, і матері та сестри ходять усі в сльозах. Я також плачу за моїми синами. Місяць тому їх стратили з наказу ханської доньки. Кат відрубав дев’яносто дев’ять голів, і, коли ти схочеш заховатися від ханської доньки, твоя голова буде сота!

– Нічого, — сказав Шаміль, — може, моя голова залишить­ся на плечах!

Вранці Шаміль попрощався з’бабусею і подався до ханського палацу. Зайшовши в палац, він попросив, щоб його провели до ханської доньки. Слуги одразу ж провели його в багаті покої. В одному з них на тахті сиділа ханська донька. Навколо неї було повно служниць. Ханська донька оглянула Шаміля з ніг до голови і опитала:

– Сотий?

— Сотий! — коротко відповів Шаміль.

– Добре, — сказала вона, — цієї ночі ти мусиш заховатися, куди знаєш, а вдень я шукатиму тебе.

Шаміль уклонився красуні і вийшов з палацу.

Коли смеркло, він вийшов далеко за місто і запалив перо орла. В ту ж мить з’явився орел.

– Заховай мене якнайдалі! — сказав Шаміль.

Орел схопив його своїми лазурями, підняв аж до неба і від­ніс у своє гніздо. Це гніздо було на високій скелі, хмари ходили нижче нього. Орел посадив Шаміля в гніздо, а сам сів поряд і закрив його своїми крилами.

На світанку ханська донька зійшла на вежу і почала огля­дати в свою чарівну трубу всю землю, але молодого мисливця на землі ніде не було. Тоді вона навела трубу у піднебесну ви­сочінь, довго шукала у всьому повітряному просторі і, нарешті, далеко в хмарах помітила орлине гніздо. У гнізді сидів величез­ний орел. Ханська донька добре придивилася і побачила кілька шерстинок з папахи Шаміля.

– Ось він! — радісно вигукнула красуня.

Коли Шаміль прийшов увечері в палац, вона розповіла йому, Де він ховався.

Цього разу Шаміля спіткала невдача.

Він вийшов з палацу і подався в гори. Там він вийняв з ки­шені волосинку козла і підпалив її. Зразу ж перед ним з’явився козел.

– Сховай мене якнайкраще! — сказав Шаміль.

Козел посадив його собі на спину і побіг швидше за вітер на неприступні скелі. Там він сховав Шаміля за виступом скелі в глибокій печері, а сам ліг коло печери і затулив її своїм тілом.

Другого дня ханська донька почала свої розшуки. Довго во­на шукала Шаміля, нарешті, за виступом скелі під козлом, що лежав, помітила кінчик бешмета. Шаміль з необережності забув підгорнути його і цим викрив себе.

Залишився останній день. Якщо ханська донька знову знайде мисливця, йому відрубають голову. Шаміль дуже добре знав про це. Він пішов на берег річки і підпалив лусочку величезної щуки. Щука відразу ж підпливла до берега і спитала Шаміля, що йому треба.

– Сховай мене якнайкраще, — попросив він.

-Лізь до мене в рот, — сказала щука.

Шаміль швидко заліз у рот до щуки, і вона спустилася на дно ріки в найглибше місце.

Довго другого дня шукала ханська донька мисливця, але все марно: його не було ні на землі, ні в піднебессі. Вона хотіла вже визнати себе переможеною, та мати сказала -їй оглянути моря й ріки.

Трапилося так, що саме в цей час ненажера-щука, в череві якої сидів Шаміль, відкрила свою пащу, щоб спіймати карася, який пропливав повз неї. Не дивно, що ханська донька одразу побачила Шаміля…

Наступного дня Шаміля мали стратити. Він уже зовсім піду­пав духом, але згадав про волосину лисиці і став просити її ще раз спробувати щастя. Ханська донька погодилася.

Шаміль вийшов за місто і запалив волосинку лисиці. Чорна лисиця одразу з’явилася й спитала:

– Чого тобі треба, мисливче?

– Сховай мене якнайкраще, чорна лисице! — сказав мисли­вець. — Якщо ти не сховаєш, то завтра мені відрубають голову.

– Не турбуйся, мисливче, я сховаю тебе так, що ніхто не знайде.

Лисиця наказала йому спокійно лягати й спати, поки вона його не розбудить. Шаміль послухався її і ліг спати.

А чорна лисиця тим часом почала рити підземний хід у хан­ський палац. Рила вона, рила, аж поки дорилася до покоїв хан­ської доньки.

На світанку лисиця розбудила Шаміля і наказала йому лізти за нею підземним ходом. Шаміль поліз. Незабаром вони опини­лися під кімнатою ханської доньки, в тому місці, що саме приходилося під її ногами. Там було чути не тільки її розмови з матір’ю або з служницями, а навіть шарудіння її плаття. По­чалися розшуки. Та скільки не шукала ханська донька, ніде не могла знайти Шаміля. їй і невдогад було, що Шаміль міг заховатися під її ногами. У розпачі вона кілька разів кидала на підлогу свою чарівну трубу, яка вперше її зрадила.

Увечері лисиця вивела Шаміля з підземелля, і він пішов до ханської доньки.

– Сьогодні, — сказала вона не задоволеним голосом, — ти так сховався, що навіть сам шайтан не міг би тебе розшукати!

– Це правда, — сказав Шаміль, — та чи згодна ж ти тепер вийти за мене заміж?

– Ні, — відповіла ханська донька, — дозволь мені пошу­кати тебе ще один день.

Шаміль погодився.

Все сталося так, як і вперше. Шаміль сховався під кімнатою красуні, і всі її розшуки були марні. З досади вона розбила свою чарівну трубу на скалки.

Коли ввечері Шаміль прийшов у палац, горда красуня кину­лась до нього і сказала:

– Ти переміг мене, мисливче: я згодна бути твоєю дру­жиною.