Кручений панич і Лозина

Годованець Микита Павлович

При сяйві місячнім в чудовім квітнику
Панич розмову вів палку,
Солодку і п’янку,
Мов чарівне вино:
— Лозинонько! Давно
У мене серце в’яне,
Терпіти далі сил не стане:
Я з давніх літ
Тебе люблю над цілий світ,
А ти… Взаємності не бачу…
О-ох! —
І сльози полились гарячі,
Великі, як горох.
А сам, хитрун, все ближче підступає
І вусиком за стан Лозиноньку хапає: —
Хай вічне щастя неземне
Засвітить нам, як сонце весняне!..—
Лозини серце — віск м’який.
Палкі слова — приваблива отрута.
Весна, мов дивний чарівник який,
Уміє накладать на ніжне серце пута,
До Хмелю прихилять Лозини стан стрункий:
Любов їй сонечком сія…
А в Панича мета своя:
Ухопився
За Лозину,
В добру пору
Без упину
Вгору-вгору
Він повивсь,
На Лозину
Й не дививсь.

Такий Панич, брудну ховаючи мету,
Співає про любов, про вірність, красоту,
Мов соловей, слова солодкі свище,
Аж поки міцно пустить коренище,—
Тоді він топче почуття святі,
Лише б підлізти вище
Хоч на один щабель в житті.

1923

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:
Коментарів ще немає... Будете першим?
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: