Кукурідло

Лук'яненко Олександр

Заслухався Півень-кукурідло: ну й ловко ж, доладно й милозвучно кує Зозуля… «Дай-но, – думає, – втну і я такого, мені це просто». Скочив на тин, дзьоба роззявив та як галасне:

– Ку-ку-рі-ку!

«Ет – розсердився сам на себе, – клята звичка! Спробую ще раз, аби тільки вчасно спинитися». Повітря, скільки треба, вхопив, лапами в тин уперся. Нумо, спочатку!

– Ку-ку… – й мимоволі, хоч як уже стримувався, додав: – рі-ку!

Звідтоді все порива й порива Півня заспівати на зозулячий лад, а воно все «кукуріку» та «кукуріку». Хто б же йому, сердезі, розтлумачив: коли ти кукурідло, то не намагайся кувати.

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

4.2 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:

Джерело:
“Кукурідло та інші”
Олександр Лук’яненко
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1985 р.

Коментарів ще немає... Будете першим?
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: