Квакухи і Видра
Годованець Микита Павлович
Здоровий розум мавши,
Живи собі, як завше,
Так ні — царя їм, Жабам, дай,
З царем напевне буде рай!..
Погнали посланців до неба,
Щоб дав Зевес, чого їм треба.
Послав їм Видру царювать.
Ця раду зможе дать!..
Не сподівалися Квакухи
Такої завірюхи:
У цвілищах води
Пішла ловитва і суди.
Нещасним Жабам труть макуху,
Найменшій спуску там нема,
Бо Видра і суддя, і прокурор сама:
То пізно сплять, то рано встануть,
То на царя недобрим оком глянуть.
Метнулись Жаби до небес
Поскаржитись на грізний суд,
Так Видра: — Спить Зевес!
У мене все по правді тут…—
І чинить суд свій безборонно,
Ковтає Жаб, в болоті живучи,
По правді все, усе законно,
А ти терпи й мовчи.
Просили ви царя?
Хай сльози на очах — кричіть «ура!».