Лялька Яринка

Настала осінь. Цілісінький день йшов дощ. Песик і Киця не сміли і носа висунути на вулицю.

Нудно, – зітхав песик. – Були б у нас іграшки, інша справа …

– Мені вистарчило б і клубка ниток, – промовила киця.

– Коли у дітей багато іграшок, – почав міркувати песик, – вони кидають їх куди попало. Іграшки у них брудні, поламані. Якби у нас були іграшки, ми б знали, як з ними поводитися!

– Мяу, – прошепотіла киця, – мені б клубок ниток … Поговоривши ще трохи, вони заснули і проспали до ранку. Коли ж вони прокинулися, дощ пройшов. Яскраво світило сонце.

– Гав-гав, – закричав песик, – пішли гуляти!

Не встигли вони вийти на подвір’я, як почули чийсь плач. Песик дуже захвилювався:

– Хто це? Чий це голос?

– Якийсь малюк потрапив в біду, – відповіла киця.

– Якщо так, – песик гордо випростався, – ми повинні йому допомогти!

Обдивившись навколо, вони побачили в траві під кропивою маленьку ляльку. Вона плакала тоненьким, сумним голосом. Напевно, вона лежала в траві вже кілька днів. Її поливав дощ, плаття на ній вимокло до нитки. Вона замерзла і була дуже перелякана.

– Що з тобою? – запитала киця.

– Ой, – простогнав лялька, – мені дуже погано. Моя господиня забула про мене. Я змерзла і хочу їсти … – І вона заплакала ще дужче.

Песик зітхнув:

– Бідолаха, що ж ти будеш робити? – І він запитально подивився на кицю.

– Мяу, придумала! – вигукнула кішечка. – Раз ця дівчинка, твоя господиня, виявилася такою поганою мамою, йди до нас.

– Правильно, гав-гав! – закричав песик. – Яка ти розумниця!

Вони допомогли ляльці піднятися з мокрої трави і привели її до себе в будиночок. Киця зняла з неї плаття, заляпане глиною, випрала його і повісила сушити біля теплої пічки. А песик приніс ляльці рогалик і горнятко молока. Лялька випила молоко, з’їла рогалик і міцно заснула.

Песик і киця тепер ходили навшпиньках, щоб не розбудити її, вони раділи, що лялька оселилася у них. Але тут киця згадала:

– Песику, адже у нас немає для неї жодної іграшки!

Песик думав, думав і, нарешті, придумав.

– Гав! – вигукнув він радісно. – Пам’ятаєш, ми вчора говорили, що коли у дітей занадто багато іграшок, вони їх не цінують, а кидають куди попало … Піду я подивлюся, може, і знайдеться якась іграшка …

За цими словами він вибіг у двір. Він обнишпорив всі кущі, і можете собі уявити, що він там знайшов! У траві – м’яч. Під кущем – формочки для пісочних пиріжків. Біля кропиви – свисток. А в канаві – лопатку. Словом, кинутих іграшок виявилося так багато, що він ледве притяг всіх їх додому.

Коли лялька прокинулася, вона дуже зраділа іграшкам. Вона сказала, що назавжди залишиться з песиком і кицею. Вони назвали її Яринкою, і всі троє були дуже задоволені.