Моряна

Розповідають, що колись на одному острові жили двоє братів. Старшого звали Калу –  Чорний, а молодшого Лалу –  Рудий. Брати рано втратили батьків і перебивалися на свої скромні заробітки. Калу ловив у морі рибу і торгував нею, а Лалу працював у полі.

Коли Калу приносив улов, Лалу вибирав з нього найкращу рибу і готував її на обід або вечерю. За вечерею Калу розповідав братові про свої пригоди в морі, про безмежну морську стихію.

— Море, — казав він, — такий самий гарний світ, як наша земля. У ньому водяться різні риби, пірначі видобувають із його дна перли. І якщо пірначеві пощастить і він знайде хорошу перлину, торговці платять за неї великі гроші.

Лалу, наслухавшись оповідань брата, почав його просити:

— Братику, дозволь і мені випробувати себе на морі. Може, я зможу вибитися зі злиднів і розбагатіти.

Але Калу завжди знаходив привід, аби відмовити йому. Нарешті, коли Лалу був особливо наполегливий, Калу сказав:

— Гаразд, сьогодні я замість тебе попрацюю на полі. А ти бери мою мережу і вирушай на риболовлю. Заодно і морем помилуєшся. Тільки дивися, не втрать її. Ти знаєш, вона дуже дорога і без неї нам нічого не спіймати.

Лалу взяв мережу і вирушив у дорогу. Він відійшов від берега, закинув мережу і почав чекати. Згодом витягнув її, але вона виявилася порожньою. Закинув удруге, але знову в мережі не виявилося жодної рибки. Так повторювався ще кілька разів, і все безуспішно. «Закину востаннє, — подумав він. — Якщо нічого не впіймаю, повернуся додому».

Він розмахнувся і щосили кинув мережу в море. Вона вирвалася з його рук і тут же, на очах, потонула в морі.

Дуже стривожився Лалу. Тепер він не міг повернутися додому, знав, що брат поб’є його.

Настав вечір, а Лалу все ще не було. Калу занепокоївся, пішов шукати брата. Бачить: сидить Лалу біля моря.

— Де твій улов? Покажи мені, — сказав він.

— Не йшла риба в сіті, — відповів Лалу.

— Гаразд, давай мережу. Час ще є. Я покажу тобі, як треба рибалити.

— А мережу я втопив у морі, — ридаючи, відповів Лалу.

Розгнівався Калу і заявив:

— Не приходь додому, доки не повернеш її.

Цілими днями сидів Лалу на березі моря і чекав — раптом якась хвиля змилується над ним і викине мережу на берег. Але хвилі одна за одною підкочувалися до його ніг і відкочувалися назад.

Так просидів Лалу на березі моря десять днів. І весь цей час повторював молитву:

— Господарю морів та риб! Не потрібні мені дорогі перли, поверни мені тільки мережу брата!

Так повторював він, міцно заплющивши очі, як раптом хтось поклав йому на плече руку. Лалу розплющив очі і бачить: стоїть перед ним білобородий старець і каже:

— Лалу, так ти  мережу не повернеш. Не журися. Вислухай краще мою пораду, дивишся — і мережу повернеш.

Старець зник, але з’явився знову. У його руках був оберемок очерету та соломи. Він сів разом із Лалу і почав плести великий кошик.

Коли кошик був готовий, він наказав Лалу залізти до нього і сказав:

— Лалу, я володар морських смерчів, припливів та відливів. Я знаю всі потаємні куточки у морі. Забирайся в цей кошик. Я кину його у хвилі. Але ти не бійся. Він доставить тебе прямо до морського царя. Як станеш перед ним, попроси свою мережу, і він поверне її тобі.

Лалу заплющив очі від страху. Кошик швидко поринав у морські глибини, і незабаром Лалу відчув, що він зупинився. Лалу розплющив очі і бачить: стоїть він перед чудовим палацом, а довкола царські придворні.

Найважливіший вельможа розпорядився допустити його перед світлі очі царя. Провели Лалу до морського владики. Вклонився він цареві морському. Цар милостиво відповів на його привітання і сказав, що цей син людського роду — його особистий гість, і розпорядився помістити його в покоях царського палацу і виконувати будь-які його бажання.

Морський цар мав дочку, яку звали Моряна. Вона оселила Лалу в сусідній зі своєю кімнатою. Моряна тримала Лалу при собі, гуляла разом з ним, бігала чудесними садами, грала та танцювала. Царю він також припав до душі, і той постійно надавав землянину знаки уваги. Коротше кажучи, незабаром справили весілля Лалу та Моряни. Лалу став жити в багатстві та розкоші. Він зовсім забув, що прийшов сюди, щоб повернути мережу, як обіцяв старшому братові.

Непомітно пролетіло три роки. І ось одного разу вночі побачив Лалу уві сні того поважного старця. І старець сказав йому:

— Лалу, ти настільки загруз у розкоші та насолодах, що навіть забув про слово, яке дав старшому братові. Вставай, візьми мережу і негайно повертайся додому.

Побачив цей сон Лалу і одразу згадав про свою обіцянку. Тепер він увесь час ходив сумний. Якось Моряна запитала його, чому він такий невеселий. Лалу розповів їй про свої пригоди і додав, що не може повернутись додому без мережі.

Як тільки Моряна дізналася про це, вона відразу розповіла батькові про те, яка біда трапилася з її чоловіком. Цар наказав усім, хто живе в морі, негайно розшукати цю мережу і доставити її до палацу.

Не встигли наказати, як вона вже була в царському палаці.

За наказом морського царя мережу багато прикрасили перлами та дорогоцінним камінням, начепили на неї золоті дзвіночки. Цар наказав Лалу передати цю мережу від нього в дар своєму братові.

— Але пам’ятай, як передаси цю мережу, одразу повертайся назад, ми з Моряною з нетерпінням чекатимемо на тебе.

І він наказав черепасі доставити Лалу на берег.

З усіма обережностями та належною пошаною Лалу доставили на сушу.

З мережею на плечах Лалу радісно попрямував додому і передав братові снасть. І не стільки зустрічі з рідним братом зрадів Калу, як те багатство, яке він несподівано отримав.

Кілька днів Лалу прожив у рідному домі, а потім почав збиратися назад, у підводне царство. Прийшов він на берег і бачить: стоїть його Моряна на мілині, а на руках у неї прекрасне немовля.

— Лалу, — сказала Моряна, — ти дуже довго змусив мене чекати. Ти дуже легко забуваєш про свої обіцянки. Бачиш, на руках у мене твій син. Це дитя двох стихій — моря та суші. Вперше він вийшов із моря на берег. Побудуй хатину на межі землі та води, ми з сином житимемо в ній. Але пам’ятай: ніколи не заходь у хатину, доки я не покличу тебе. Не думай порушити цю умову. Інакше бути тобі у великій біді. А якщо ти витримаєш це випробування, чекає на тебе великий успіх.

Лалу обіцяв виконати все, як вона сказала, і сам оселився поряд із дружиною та сином. Моряна щодня виходила зі свого притулку, щоб подивитися на нього.

Але одного разу Моряна не вийшла з хатини. Лалу занепокоївся, його почали мучити погані передчуття. І коли він більше не міг боротися зі своєю тривогою, то порушив обітницю і зайшов у хатину. Побачивши чоловіка, Моряна розсердилася, почала всіляко лаяти і на його очах перетворилася на потворну, стару і страшну відьму. Лалу затремтів від жаху, а Моряна зло вилаяла його і наказала одразу ж забиратися з хатини.

— Ви, люди, не вмієте тримати слово! — Кричала вона. —  Ти обманював свого брата. Він досі не пробачив тебе. Я теж ніколи не пробачу тебе. Не житиму з тобою і зараз же вирушу додому.

З цими словами Моряна схопила дитину і стрибнула у море, а Лалу залишився стояти на березі.