Небезпечна розмова

Сич з Горобцем якось-то на дозвіллі
Розмову завели, немов при важнім ділі:
Чому усі живуть своїм зразком —
Ті вилітають вдень, ті — пізнім вечорком?
Сказав Горобчик з похвальбою:
— Люблю, як світить сонечко ясне,
Над світом розкида проміння весняне!
Я б день на піч не поміняв з тобою… —
Сич відповів: — Найкращий час
Для нас,
Як ніч укриє землю темною габою:
Промчуся між гіллями,
Хапаю жертву садову;
Орлом літаю над полями,
Шукаю жайвора, мишву.
Радію, що живу,
І славлю ніч.
А сонце для Сичів — то зайва річ.
До того ж чув я: є на сонці плями…
— Чіп! — Горобчик шикнув в кулачок,
Аж посірів, аж підігнулись ноги.—
Спитає хтось, про що були розмови,
Гляди мені — мовчок! —
Горобчик пурхнув в кучу хмизу на городі
І з гемонським Сичем відтоді
І говорити годі.

1966