Невдячний чоловік

За сивої давнини жив собі в одному селі убогий чоловік. Він не мав роботи й не міг прогодувати себе і свою сім’ю. Якогось дня вирушив бідолаха з села пошукати кращої долі – ні світ ні зоря, коли ще спали жінка й діти, вийшов із дому.

Злидар ішов та йшов, поки втомлений, спраглий, голодний дістався до густого лісу. Він шукав пити й натрапив на якусь яму, радо підійшов ближче, але замість води побачив усередині тигра, мавпу, змію та якогось чоловіка.

Тигр, уздрівши злидаря, заволав:

– Чоловіче! Витягни мене звідси, бо в лігві чекають мої рідні.

– Ти ж тигр, боюся, що ти мене розтерзаєш, коли зроблю по-твоєму, – злякано відповів чоловік.

– Не лякайся, будь певний, я тебе не буду мучити.

Чоловік собі подумав, що якби цей звір був небезпечним, то від нього, без сумніву, перепало б усім в ямі, тож зі спокійним серцем витягнув тигра.

«Моє лігво в гірській печері, – подякувавши, додав хижак. – Коли захочеш – приходь, я буду радий. Можливо, одного дня зможу віддячити за твою ласку».

З ями почувся крик мавпи, вона теж хотіла, щоб злидар врятував її. Бідняк витягнув і цю. Мавпа вдячно промовила:

«Друже! Коли ти потребуватимеш харчів, то завітай до мене. Скільки фруктів захочеш, стільки я тобі дам. Мій дім у підніжжі цих же гір».

Потім убогий чоловік почув сичання змії: і вона просила про порятунок.

– Як я можу тобі допомогти? Ти ж змія і можеш мене вкусити, – сказав бідняк, глянувши на неї.

– За те добро, яке мені вчиниш, я ніколи тебе не вкушу, – відповіла вона.

Чоловік так само врятував і змію. Вона подякувала і сказала:

«Якщо колись зостанешся сам на сам із бідою, поклич мене. Де б ти не був, я прийду на допомогу».

Тигр, мавпа і змія попрощалися з рятівником і перш ніж піти додали таке:

«Добрий чоловіче! Не допомагай тому, хто ще зостався в ямі. Він тільки завдасть тобі клопоту».

Коли троє звірів пішли, бідак почув крик і слізні вмовляння того чоловіка, який сидів у ямі. Йому стало жаль нещасного. Підійшов до краю ями і його теж витягнув. Врятований полегшено зітхнув, опинившись нагорі:

«Дякую за твою доброту. Я – такий собі бідний золотар і живу в місті неподалік. Я б хотів тобі віддячити, прийди до мене, коли будеш у потребі». Оце сказав і пішов геть.

Злидар продовжив свій шлях, але так і не зміг знайти роботи. Сумний і тривожний, він думав про власних голодних жінку і дітей, коли раптом згадав тигра, мавпу, змію і того золотаря. Бідака пішов шукати мавпу – і та дала йому вдосталь фруктів. Злидар подякував, а перш ніж піти розпитав, як виглядає оселя тигра. Коли очі дикого звіра побачили чоловіка, він радо вибіг із лігва і промовив:

«Я тебе ніколи не забуду! Ти врятував мені життя!»

По цьому тигр відсипав чоловікові немало золота і перлів, бідняк подякував хижакові і пішов своєю дорогою. Він не тямився з радості, оскільки міг продати ці коштовності і забезпечити спокійне життя своїй сім’ї. Але чоловік не знав нікого, хто б допоміг йому все це продати. Раптом він згадав ювеліра, якого витягнув із ями. Засміявся злидар і рушив до міста, де жив той золотар. Ювелір також зрадів, побачивши його, і запитав:

– Що трапилося, що ти прийшов сюди?

– Я прийшов по твою допомогу. Маю трохи золота і перлів, чи ти можеш їх продати для мене? – поцікавився гість.

Золотар взяв коштовності та добре їх роздивився.

– Так, так, звісно я тобі допоможу, та краще буде, коли понесу їх показати ще одному ювелірові. Ти почекай тут, поки я піду й повернуся.

Сказавши це, золотар пішов звідти прямісінько до палацу падишаха, показав йому скарби і додав:

«Володарю, ось це речі, які я зробив для вашого нащадка, добре подивіться на них».

Шах поглянув – і справді, це все були коштовності його сина, зникнення якого так тривожило правителя, тож він закричав:

«Приведіть того, хто приніс ці речі в місто! Безумовно, це він убив мого царевича і забрав його золото!»

Воїни шаха пішли до дому ювеліра і схопили бідаря, який, нічого не відаючи, сидів і чекав на господаря. Його зв’язали і вкинули до темниці. Бідняк страшенно здивувався з цього всього і запитав наглядача тюрми, чому його схопили.

Охоронець відповів, що злидар вбив улюбленого сина падишаха і вкрав його коштовності. Без сумніву, в’язня повісять на воротах за цю велику провину.

Бідняк був без гріха і не знав, що йому вдіяти, та раптом згадав про змію та покликав її. Не минуло й хвилини, як вона з’явилася перед ним і просичала:

«Добрий чоловіче! Що трапилося? Якої потребуєш від мене помочі?»

Злидар розповів усю пригоду, а змія, подумавши, відказала йому:

«Слухай уважно моєї ради: я поповзу в покої цариці і вжалю її. Шахиня знепритомніє. Ніхто не зможе їй зарадити, тільки коли ти покладеш їй руку на чоло, вона швидко отямиться».

Після цих слів змія поповзла до палацу. Скоро звідти почувся галас:

«Змія вкусила дружину правителя! Володарка знепритомніла!»

Щоб вилікувати недужу, до палацу приходили лікарі звідусіль, але ніхто не міг зарадити. Дійшла вістка й до ув’язненого, а той сказав наглядачеві:

«Я можу оздоровити падишахову».

Правитель, зневірений в усіх лікарях, дозволив, щоб бідняка привели до цариці. Той став коло хворої і так, як навчила змія, поклав руку їй на чоло. Раптом шахиня розплющила очі. В палаці пролунали вигуки радості. Падишах подякував рятівникові, а той сказав, що його ув’язнили безвинно, а згодом розповів усю свою пригоду володареві. Шах дав наказ схопити золотаря, тоді подарував біднякові великий будинок і тисячу золотих монет. Злидар став заможним і зміг в добрі та спокої прожити решту життя разом із сім’єю.