Новий завіт (Частина Друга)

65. Ісус іде по воді
Євангеліє від Матвія 14:22-27

Ісус сказав Своїм учням, що хоче піднятися на гору, щоб побути на самоті. Він хотів провести цей час у розмові з Богом. А учнів попросив сісти в човен і плисти на інший бік озера. Зустрінуться ж вони трохи згодом.

Тож Ісус пішов на молитву, а Його учні відправилися човном.

Уже настала ніч, як вони добралися до середини великого озера.

Аж раптом здійнялася велика буря. Високі хвилі вдарялися об їхніх човен. Учні були дуже налякані. Вони боялися, що човен може потонути.

Й ось, коли, здавалося, човен почав потопати, вони побачили Ісуса, Який ішов їм назустріч по воді. Ісус був у білому одязі, й учні подумали, що то привид. Та Ісус гукнув до них: «Не бійтеся! Це Я!»

66. Петро та Ісус
Євангеліє від Матвія 14:22-33

Петро хотів переконатися, що це справді Ісус і сказав: «Ісусе, якщо це справді Ти, повели мені підійти до Тебе по воді». «Підійди, Петре!» – сказав Ісус, і Петро впізнав голос свого Вчителя.

Петро вийшов з човна, ступив на поверхню води і пішов по воді так само, як Ісус. Та коли він був вже недалеко від Ісуса, поглянув на високі хвилі, відчув сильний вітер. Він налякався темного моря під ногами і почав потопати у воді.

Він закричав: «Рятуй мене, Ісусе! Допоможи мені!» Ісус вмить вхопив його і витяг з води. «Петре, – промовив до нього Ісус, – чому ти налякався? Чому не повірив Мені?»

Тоді обоє сіли у човен і буря припинилася. Усі Ісусові учні були вражені побаченим. Вони казали Йому: «Ти справді – Син Божий!»

67. Дочка Яіра
Євангеліє від Луки 8:41-56

Жили в місті Капернаум чоловік і жінка. Мали вони одну дочку. їй було дванадцять років. Раптом ця дівчинка важко захворіла. Лікарі не знали, як їй допомогти. Батько, якого звали Яір, дуже журився і сумував. Аж якось він згадав про Ісуса. Яір багато про Нього чув і сподівався, що Ісус може оздоровити його донечку.

Яір вибіг зі свого дому і намагався знайти Ісуса. Це було просто, бо Ісуса завжди супроводжував великий натовп людей. Яір пробрався крізь натовп і опинився перед Ісусом. «Господи, – благав чоловік, – будь ласка, прийди до мого дому і поклади Свої руки на мою дівчинку. Вона дуже хвора. Я знаю, що Ти можеш оздоровити її». Тож Ісус пішов разом з Яіром до його дому.

Вони ще не дійшли до будинку, як підбіг до Яіра один чоловік і каже: «Мені дуже важко це казати, але твоя дочка вже померла. Вже нема потреби, щоб Ісус оздоровлював її». Та Ісус звернувся до Яіра: «Не бійся. Лише повір, що Я все ж можу тобі допомогти». Яір довірився Ісусові і більше не сумував.

Коли вони прийшли до Яірового дому, Ісус зайшов у кімнату, де дівчинка лежала на ліжку. Усі, хто був у будинку плакали і дуже сумували, та Ісус сказав їм: «Вийдіть надвір. Вона лише спить». Тоді узяв дівчинку за руку і сказав: «Дівчино, кажу тобі: прокинься!» Й одразу її серце почало битися знову і вона розплющила очі. Дівчинка вже не була мертвою.

Ісус повернув її до життя і оздоровив. Яіра ж переповнювала радість. Він дякував Ісусові за це чудо.

68. Добрий пастир
Євангеліє від Івана 10

Ісус любив розповідати історії. Людям теж подобалося їх слухати, бо з цих історій вони дізнавалися, хто є Бог і що Він робить. «Уявіть собі, – казав якось Ісус, – що ви – пастухи, які дбають про своїх овець».

Один пастир мав сто овець і доглядав за кожною з них. Щодня він виводив своїх овець пастися на зелену траву і напував їх. Пастир настільки добре знав кожну зі своїх овечок, що міг чітко сказати, чи почуваються вони добре, чи хтось із них не захворів.

Вівці теж знали свого пастиря. Вони знали, що все буде гаразд, коли вони будуть у його полі зору. Щовечора, коли вони поверталися додому, пастир турботливо перераховував усіх своїх овець. Тоді замикав їх за огорожею, щоб уночі на них не напали дикі звірі.

У ті часи в Ізраїлі кожен знав про овець і працю пастирів. Тому слова Ісуса мали велике значення для людей, які слухали цю історію. Ісус сказав тоді: «Я – наче цей добрий пастир, і Я покладу Своє життя за Моїх овець. Я знаю Своїх овець, і Мої вівці знають Мене».

69. Загублена овечка
Євангеліє від Луки 15:1-7

Один пастир мав сто овечок. Та одного вечора, коли він повернувся додому і порахував своїх овечок, виявив, що однієї не було. Він порахував лише дев’яносто дев’ять – одна овечка десь загубилася. Пастир перерахував ще раз і переконався, що все таки однієї маленької овечки бракує.

Вже було пізно. Ставало дуже темно. Пастир замкнув за огорожею дев’яносто дев’ять овець і пішов шукати загублену овечку.

Він шукав її у темних полях і вже далеко відійшов від дому, як раптом почув голос своєї овечки і метнувся, щоб знайти її. Коли знайшов, взяв її і поклав собі на плечі. Так він ніс її додому. Пастир був дуже щасливий, що знайшов загублену овечку.

Тоді Ісус сказав: «Ця історія говорить про те, що Бог – такий самий, як оцей добрий пастир, який любить свою овечку. Якщо котрась людина загубиться, Бог піде її шукати і, знайшовши, приведе її додому. Як і добрий пастир у цій історії, Бог дуже радіє, коли знайде когось, хто відійшов від Нього далеко. І радість Бога набагато більша, ніж радість пастиря. Адже людина є важливішою для Бога, ніж овечки».

70. Сіяч і зернина
Євангеліє від Матвія 13:1-23

Одного разу Ісус розповів дуже цікаву історію про селянина, який вирощував збіжжя. Цей чоловік вийшов на свої поля з великою торбою насіння. Він кидав його праворуч і ліворуч, засіваючи все поле.

Саме так колись в Ізраїлі сіяли збіжжя. Й ось одна із зернин впала на стежку, по якій щодня ходять люди і тварини. Земля була тверда, тож зернина не могла зануритися в ґрунт і пустити коріння. Невдовзі прилетіли птахи і її з’їли.

Інша зернина впала на землю з камінням, де був дуже тонкий шар ґрунту. Щойно припекло сонце, зернина почала рости. Однак вона швидко висохла на пекучому сонці, бо її коріння не могло добре розростися в тонкому шарі ґрунту. Тож незабаром ця зернина теж пропала.

Ще інша зернина впала на землю, де ріс бур’ян і терни. Вона почала рости. Але бур’ян і терни були дуже товстими і росли швидше, ніж паросток зернини. Вони забирали сонячні проміння і воду, тож паросток протримався лише декілька днів і пропав.

71. Добрий ґрунт
Євангеліє від Матвія 13:1-23

Інші зернята впали на добру землю, де не було ні каміння, ні бур’янів, ні тернини. Вони пустили глибоко в землю коріння і швидко виросли великими і високими паростками. З цих зернин, які впали у добрий ґрунт, селянин зібрав згодом чудовий урожай.

Коли Ісус завершив розповідати цю історію, учні спитали про її значення. Ісус відповів: «Ця історія розповідає про те, як люди слухають Мою науку. Зернини – це мої слова. Птахи, кам’яниста земля, бур’яни і терни – це різні люди, які слухають Моїх слів, зернин. Деякі люди не чують взагалі, бо їхні серця є такими ж твердими як оцей ґрунт на стежці. Інші люди спочатку дуже уважно слухають, але згодом швидко знову втрачають зацікавлення. Вони подібні на кам’янистий ґрунт. Ще одна частина людей схожа на ґрунт з бур’янами і терном. Вони починають дуже захоплюватися Моїми словами, але згодом починають турбуватися про безліч речей. Вони настільки журяться через гроші, їжу, що всі ці турботи знищують їхню любов до Бога».

«Нарешті, є такі люди, серця яких подібні до доброго ґрунту. Вони слухають те, що Я говорю про Бога. Тоді Божа любов зростає в їхніх серцях, наче сильна рослина, яка поволі росте день за днем. Ці люди будуть наповнені правдивою радістю, бо вони живуть Моїми словами».

72. Скарб
Євангеліє від Матвія 13:44

Одного разу Ісус розповів дві маленькі історії про Боже Царство. Про те, що коли ми любимо Бога і довіряємо Йому, то будемо жити в Божому Царстві навіть тут, на землі. Ісус порівняв Боже Царство до захованого в полі скарбу. Коли ж людина його раптом знайде, то цей скарб цілковито змінить її життя.

Ісус сказав: «Один чоловік орав поле, яке належало комусь іншому. Аж раптом його плуг вдарився об щось дуже тверде. Чоловік зупинився і почав розгортати ґрунт, щоб побачити, що це таке. Він подумав, що це, мабуть, великий камінь, і хотів його пересунути з поля.

Аж тут – несподіванка! В землі лежала скринька зі скарбом. Чоловік швиденько присипав скриньку землею і сховав у тому самому місці, де й знайшов. Тоді побіг мерщій додому. Чоловік продав усе, що мав. За виручені гроші він купив у власника це поле. Тепер скарб, який він знайшов, був його. І радості його не було меж».

73. Прекрасна перлина
Євангеліє від Матвія 13:45,46

Жив собі чоловік, який ку­пував і продавав перлини. Він завжди шукав тільки найпрекрасніші перлини. Скрізь, де б він не був, він шукав гарні й дорогі перлини, щоб легко їх продати і мати прибуток.

Та ось одного дня йому на очі потрапила дуже особлива перлина. Такої досконалої чоловік ще ніколи в житті не бачив.

Йому траплялися різні перлини, але жодна не була подібна на цю. Тоді він сказав собі: «Я мушу її мати. Я ніколи її не продам, а залишу для себе».

Ісус розповів цю історію, щоб пояснити, що Боже Царство цінніше, ніж будь-що в цьому світі. Це – найдорожчий скарб, який ми завжди можемо знайти, як і цей чоловік, який продав усе, щоб заволодіти цією коштовною перлиною, яку він несподівано знайшов.

74. Повернення блудного сина
Євангеліє від Луки 15:11-32

Ісус розповів історію про втрату і віднайдення. Жив на світі один багатий чоловік. Він мав двох дорослих синів. Молодший син вирішив покинути свого батька і його дім: хотів піти кудись далеко, де б міг проводити багато часу в радощах і розвагах.

Тож він сказав: «Батьку, ти обіцяв дати мені колись мою частину грошей. Дай мені їх зараз, і я піду жити собі деінде». Батько був добрим і дав йому гроші, які той мав успадкувати. Син взяв свою частку і подався в іншу країну, щоб жити так, як йому хотілося.

Спочатку в нього було багато друзів. Усі разом вони ходили на забави, і там хлопець витрачав свої гроші на всіх. Життя було простим і безтурботним. Та згодом гроші закінчилися. Коли друзі молодшого сина про це довідалися, то покинули його і пішли шукати інших приятелів. Вони залишили хлопця самого і нічим йому не допомогли.

Тоді блудний син знайшов огидну роботу – годувати свиней. Він був такий голодний, що хотів їсти корм, який давав свиням. Хлопець дуже сумував, адже втратив усе. Хотів, було, повернутися до свого батька, але боявся, бо засмутив його своїм відходом і витратив усі гроші. Та все ж одного дня син сказав собі: «Слуги, які працюють у мого батька, мають більше їжі, ніж я. Завтра ж піду додому і попрошу свого батька, щоб взяв мене до себе на роботу як слугу».

Тож блудний син пішов назад до батьківського дому. Коли вже наближався, побачив батька, який поспішав дорогою йому назустріч. Добрий батько ще відтоді, коли син пішов з дому, щодня виглядав його. Тепер, побачивши свого сина знову, він був дуже щасливий.

Він обійняв і поцілував сина. Той же сказав: «Тату, я витратив усі твої гроші і більше не заслуговую називатися твоїм сином. Але дозволь, я буду одним із твоїх слуг?» Батько відповів: «Ні, ти не можеш бути слугою. Ти – мій син і я такий радий, що ти знову вдома! Ми будемо святкувати: мій син пропав був, але тепер повернувся до мене знову!»

Люди, що були біля Ісуса дуже уважно слухали цю історію, адже вона розповідала про Бога. Бог у ній – добрий батько. Навіть тоді, коли ми чинимо погано і псуємо своє життя, ми можемо повернутися до Бога. Ми – Його діти, і Він завжди готовий прийняти нас, коли ми каємося – так, як це сталося з молодшим сином, який повернувся до свого батька.

75. Добрий самарянин
Євангеліє від Луки 10:25-37

Багато людей приходили, аби про щось спитати в Ісуса. Але декотрі хотіли спробувати хитро впіймати Його на якомусь хибному і неправдивому слові. Тож Ісусові часто доводилося відповідати на ці підступні запитання, і робив Він це за допомогою історій. Якось один із учителів Закону підійшов до Ісуса й сказав: «Найважливіший закон – любити Бога і любити свого ближнього, як самого себе. Але хто є моїм ближнім?» Цей чоловік сподівався, що Ісус дасть неправильну відповідь і він зможе Його засудити.

У відповідь на це запитання, Ісус розповів ще одну історію. Один чоловік їхав з Єрусалима до Єрихона. Ця дорога була небезпечною: там снувало багато розбійників. Ці розбійники і напали на чоловіка. Вони побили його, забрали всі гроші і залишили помирати край дороги. Знівечений, чоловік стікав кров’ю і навіть не міг підвестись на ноги.

Минуло трохи часу, і ось тією дорогою йде з єрусалимського храму священик. Ви, звичайно, думаєте, що він допоможе побитому чоловікові. Та сталося інакше. Коли священик побачив пораненого, що лежав і стікав кров’ю, він навіть не зупинився, щоб якось допомогти бідоласі, – навпаки, пришвидшив ходу і поспішив своєю дорогою.

Трохи згодом цією дорогою проходив левіт і теж побачив зраненого чоловіка. Левіт – це також один зі священиків, які служили в єрусалимському храмі, допомагаючи при різних справах. І ви знову очікуєте, що левіт допоможе цій побитій людині. Але і він не зупинився й оминув раненого чоловіка.

Невдовзі наблизився третій подорожній. Він їхав на ослі. Цей чоловік був із Самарії.

Юдеї не любили самарян, бо ті не були справжніми юдеями. Тому юдеї завжди намагалися уникати людей із Самарії. Коли ж цей самарянин, побачив скаліченого чоловіка, то зупинив свого віслюка і зійшов з нього. Постраждалому він дав напитися води й обмив йому рани. Тоді посадив його на віслюка і завіз до найближчого поселення. Там знайшов заїзд – місце, де зупиняються подорожні. Самарянин дав гроші власникові заїзду і сказав: «Доглядай за цим чоловіком. Якщо витратиш більше, я заплачу тобі, коли повернуся».

На завершення цієї історії Ісус запитав законовчителя: «Скажи мені, хто із цих людей, побачивши чоловіка, який потрапив у руки розбійникам, вчинив з ним як добрий ближній?» Учитель Закону відповів: «Той, хто допоміг йому. Чоловік із Самарії». Тоді Ісус сказав: «Тож і ти будь таким самим добрим до кожного, кого зустрінеш».

76. Лазарю, встань!
Євангеліє від Івана 11:1-44

Ісус часто навідувався до двох сестер – Марфи і Марії, які жили в місті Вифанія. У них був брат Лазар. Одного дня Лазар дуже захворів. Сестри послали до Ісуса, щоб повідомити Його про хворобу Лазаря. Вони думали, що Ісус прийде й оздоровить їхнього брата. Коли ж Ісус почув про те, що Його добрий приятель захворів, Він сказав щось дуже дивне: «Лазар не помре, він лише засне. Я прийду і розбуджу його, коли повернуся у Вифанію».

Минуло кілька днів, і Ісус прибув до Вифанії, але Лазар вже помер. Вже чотири дні, як його поклали у гріб. Коли Марфа почула, що іде Ісус, вона вийшла зустріти Його. «Господи, – промовила Марфа, – якби Ти був тут раніше, Лазар би не помер». Ісус же сказав: «Твій брат воскресне з мертвих. Скажи мені, де він похований?»

Ісуса привели до гробу Лазаря. Великий камінь загороджував вхід у гробницю. «Тут поховано його», – казали люди. Побачивши гріб Свого приятеля, Ісус заплакав. Він наказав відкотити великий камінь.

Коли гріб відчинили, Ісус голосно гукнув: «Лазарю, Лазарю, вийди сюди!» І мертвий Лазар вийшов з гробу. Його руки, ноги, стопи були обмотані білим полотном, а голова – білою хустиною. «Розв’яжіть його, – звелів Ісус, – нехай ходить». Усі, хто це бачив, були дуже здивовані, як Бог дав силу Ісусові воскресити Лазаря з мертвих.