Про Лева, що втратив голос
Сироватка О.
Левові трапилася велика біда: втратив голос.
Хоч і шукав його по всіх-усюдах, у кожній схованці — дарма! Голос пропав, наче камінь у воді. Ніхто не міг збагнути, як це сталося. Може лев
дуже зіпрів і напився холодної води, може розкрився вночі в ліжку, а може так потужно-голосно ричав, що голос перелякавсь і втік туди,
де перець росте . . . Хто його знає, що з левом трапилося? Відомо тільки, що не міг ревіти, а лише хрипів. А самі скажіть, який же то лев, що не
реве порядним левиним голосом? Як тільки лев перестав ревіти, зразу звірі перестали його боятися. Лев ходив похнюплений, нещасний, сумний
від лап аж до голови. Сам уже не знав, що тут робити. Аж оце прийшло йому на думку позичити голос від якогось іншого звіра.
Зустрів лев тигра.
— Тигре! — просить тихесенько — Позич мені на кілька днів свій голос!
— Голосу не позичаю! — забурчав тигр. — Маю тільки один. А тигр мусить ричати, щоб бути тигром!
Розсердився лев і хотів заревти: „А хто ж це насмілюється не слухати мене, володаря звірів?”
Розкрив широко пащу, але ледве прохрипів свої гнівливі слова. І пішов далі посоловілий із спущеним хвостом.
Побачив горличку.
— Горлице! Позич мені на кілька днів свій голос!
Горлиця, за звичкою, боялася трохи лева і позичила йому свій голос.
Зрадів лев, ходив задоволений по пустелі. Відкривав велику пащу, але, замість левиного реву, з неї неслося ніжне воркотіння: цук-ру-у-у, цукру-у-у, цук-ру-у!
Звірі сміялися, аж за боки бралися.
Розлютився лев. Викинув голос горлиці і пішов до кози-дерези.
— Козо-дерезо! Позич мені на кілька днів свій гарний голос!
Коза-дереза теж ще трохи боялася лева. Позичила йому свій голос. Ходив лев по пустелі і мекав як міг найголосніше: ме-е-е, ме-е-е, ме-е-е!
А всі звірі аж лягали від сміху. Вони зовсім не боялися лева.
Лев знову розлютився, викинув геть голос кози-дерези і пішов до поросятка.
— Поросятко! — прохрипів. — Позич мені на кілька днів свій прекрасний голос!
Поросятко теж ще трохи боялося лева, тож позичило йому свій голос.
Ходив лев гордий по пустелі, витріщав грізно очі і. .. квичав з усієї сили: кві-і-і, кві-і-і, кві-і-і!
А у звірів від сміху мало не лопнули животи.
Звірі вже зовсім, зовсім не боялися лева.
Розлютився лев і викинув геть голос поросяти.
Ходив ще до папуги, кота і жаби, до качки і гуски, але завжди кінчалося на тому, що всі звірі качалися від реготу по землі, і навіть не снилося
їм боятися лева.
Блукав лев по пустелі сумний, з підгорненим під себе хвостом і не пробував уже позичати голос від того чи іншого звіра. Аж оце одного дня
зневірений лев зустрів мисливця. Мисливець мав дивовижну коробочку, з якої лунав міцний дзвінкий голос на всю пустелю.
— Оце так голос! — подумав лев. — Ах, коли б мати такий голос!
Лев підкрався тихо до мисливця. Мисливець остовпів. З переляку облив його холодний піт, ноги зігнулися, зуби зацокотіли — думав, що надходить його смерть. Навіть не мав часу набити рушницю.
Лев відкрив велику пащу і, замість лютого реву, з неї пронеслося ледве чутне хрипіння:
— Мисливцю! Позич мені голос з чарівної коробки. Клянуся левиною честю: ніколи тобі й волосинка з голови не спаде!
Мисливець був радий, що так щасливо все кінчається. Все ж тремтіла в нього рука, як подавав левові свою чародійну коробочку. А що то була
за коробка? Кожна дитина зразу вгадала б, що було то переносне радіо. Опісля мисливець дав ногам знати і зник без сліду.
Лев хвилинку обнюхував дивовижну коробочку, з якої лунав могутній прекрасний голос, а потім відкрив величезну пащу, ковтнув коробку і
аж облизався. З левиного живота залунав дзвінкий і дужий голос. Його було чути по всій пустелі. Голос звучав дуже вчено і говорив про те, як
смажити найсмачніше курчата і подавати з огірочками та як пекти баранину на рожні. Лев гордо-пишно ступав по пустелі, а голос із шлунку
говорив, як найкраще пекти зайця „на дико” з лавровим листям.. . За хвилину із шлунку лева пронеслися могутні звуки органів, а потім заграли скрипки і фортепіяно, обізвалися бубни… Лев ступав щораз гордіше й пишніше.
Усі звірі збіглися й оточили натовпом свого володаря лева. Побожно й пильно слухали музики. Після концерту лев завів учену розмову про
шкідливість курення. Звірі потакували головами і подивляли вченість та мудрість лева.
Далі лев запрошував відвідати зоологічний сад, де можна побачити всіх найкращих звірів світу — левів, тигрів, слонів, жираф, верблюдів,
мавп, гіпопотамів… І гукав лев у довгу й широку пустелю:
— Туристи! Відвідайте зоологічний сад! Звірята запрошують і ждуть на вас!
Звірі пустелі обіцяли, що при найближчій нагоді виберуться в гостину до своїх приятелів у зоологічному саді. Захоплено оплескували лева й
невимовно раділи, слухаючи казок про вовка й семеро козенят та про чотирьох музик з Бремену.
Левина слава тривала кілька днів.
А потім — потім сталося щось недобре: лев раптом замовк.
Не подавав з себе жадного голосу, хоч би коротеньку пісеньку — нічого!
Що ж, це ясно: радіо перестало грати, навіть не писнуло.. .
Лев знову був сумний і нещасливий, знову ходив похнюплений, прибитий. Не мав голосу. Міг тільки хрипіти.. . Тоді промовила левиця:
— Леве! Нема іншої ради! Мусиш лягти в ліжко! Мусиш лікуватися!
І лев ліг у ліжко. Левиця поклала йому на горло теплий компрес, запарила чаю з липового цвіту, дала аспірин. Лев мусів лизати гарячий
мед і полоскати горло теплим рум’янком. Мусів також пріти аж до сьомого поту. І що ви думаєте — голос йому вернувся! Навіть не відомо гаразд,
коли і як — досить, що голос знову з’явився.
Лев вискочив весело з ліжка. Голосно заревів страшним могутнім голосом, аж уся пустеля затряслася, а всі звірі втекли спереляку до своїх
сховків. Знову боялися лева, тремтіли перед ним у страху — і зовсім не прийшло їм на думку, що боялися вони власне не лева, а тільки його страшного голосу.
Джерело:
“Веселка”
Журнал для української дітвори
Червень-Липень, 1966 р.
Видання Українського Народного Союзу
м. Нью – Йорк