Прибирання (казка п’ятнадцята)
Усачов Андрій
Коли закінчився листопад, мама Їжачиха вирішила влаштувати велике осіннє прибирання. Вона стала мити вікна. А татові, Володькові та Вероніці дала завдання прибрати навколо будинку:
— Подивіться, зайці вже прибрали свою територію. У хом’яків ні сухого сучка, ні листочка не знайдеш. А у нас?
— А у нас граблі поламані, — сказав тато. – Ще з минулого року.
— Попроси сусідів, — сказав мама.
Хома дав татові граблі. Але перед цим перерахував усі зуби.
— Граблі нові, – сказав Хома. — Одна ручка та сім зубів.
Тато став згрібати впавше листя, а потім зносив на одну велику купу. Але оскільки він був трохи розсіяний, то весь час наступав на граблі. Коли втретє граблі дали татові по чолі, він сказав:
— Все!
Не те, щоб йому було боляче, просто він боявся зламати зуби на граблях. І тут Володькові спало на думку.
— Та ну їх, ці граблі, – сказав він. – У нас швабра є?
— Є, – здивувалася Вероніка. – А навіщо?
— Ми з тобою сядемо на швабру, звернемося клубком, виставимо голки — і збиратимемо сміття краще граблів.
Татові ця ідея сподобалася. Прибирання пішло вдвічі швидше. Щоправда, нові граблі іноді чхали від пилу та зіскакували з палиці, але працювали чисто і назад бігли самі.
Листя вийшла ціла гора. І їжаки вирішили влаштувати велике вечірнє багаття. Тато відніс Хомі граблі, а Володька побіг до хати по сірники. Мама закінчила прибирання в середині будинку і дала йому винести ще мішок сміття. Тато хотів уже запалити багаття, як раптом побачив у смітті клаптики якихось паперів та старі газети.
Звідки це взялося? — спитав він.
— Мама дала, – сказав Вовка.
Тато страшенно розсердився і побіг у будинок. Виявляється, мама витирала вікна газетами з татової підшивки.
— Ти звідки це взяла? — вигукнув тато, обурено розмахуючи паперовими клаптями.
— Ну, ось, – сказала мама. — Я сміття з дому, а вони до хати.
— Це не сміття, — сказав тато, — а моя бібліотека.
— Вибач, будь ласка, – сказала мама. — Вони валялися у тебе на столі, А мені не було чим протирати вікна.
— Але ж ти знаєш, що я пишу медичну книгу «Лісова Аптека». А в газетах зараз друкують багато народних рецептів.
На щастя, хоч і пом’яті, всі листки вціліли. І тато заспокоївся. Зате прибігла з криком Вероніка. Виявляється, мама викинула на сміття її червону пляшкову скалку. Вероніка мала шість дорогоцінних пляшкових скелець. Три зелених, два білих, і одне червоне… І ось мама викинула червоне. Найцінніше.
— Ну, гаразд, — сказала мама. — Тоді я зовсім прибирати не буду. Заростайте брудом по вуха.
Було видно, що мама образилася. Тут усі почали вмовляти маму. Заспокоювати її.
— Якщо хочеш, – сказав Володька, – можеш викинути хоч усі мої іграшки.
— І всі мої скельця, — підхопила Вероніка.
— І всі мої рукописи, — зітхнув тато. — Ти нам дорожча.
Мама усміхнулася і веліла всім мити лапи. А дітям довелося ще вимити живіт і як слід причесатися.
— Треба ж було так вимазатися, — сказала мама.
— Це тому, що ми були граблями! – гордо сказала Вероніка.
Джерело:
“Жили-были ежики”
Андрій Усачов
Видавництво: “Самовар”