Пригоди віщуна

Закликав якось Всевишній до себе одного віщуна і каже: — Надумав я зробити тебе бідним. Вибирай, що тобі краще: стати бідним у молодості чи у старості. Подумав віщун і відповідає:

— Піду пораджуся із дружиною.

Прийшов він до дружини, почали вони думати та гадати, що відповісти.

— Старість і так важка, а тут ще бідність прийде, — сказала дружина. — Якщо вже так завгодно Богові, нехай зробить нас бідняками, поки ми молоді.

І ось почала у них хворіти худоба, згоріло майно, а коли майже нічого не залишилося, дружина й каже: —

Нас завжди тут знали як працьовитих та порядних людей. А тепер соромно людям у вічі дивитися: справжніми жебраками стали. Давай підемо в інші місця, де нас ніхто не знає.

Взяли вони із собою двох своїх синів і рушили на схід. Ішли вони, йшли і надвечір підійшли до якогось міста. Зупинилися на його околиці, поїли й лягли спати: сини посередині, мати з одного боку, батько з іншого. А в цих місцях орудували злодії. Тому купець, що привів сюди свій караван, виставив варту і охоронців, щоб вони добре обстежили місцевість. Ось охоронці й натрапили на сплячих. Краса жінки так вразила їх, що вони доповіли про це купцю. Вислухав їх купець і каже:

— Ідіть і викрадіть цю жінку, але так обережно, щоб ніхто не прокинувся.

Охоронці пішли, викрали жінку так, що ніхто не прокинувся і принесли купцю. Той залюбувався нею. А потім наказав сховати у велику скриню. Прокинувся вранці віщун, а дружини немає. Посумував він, посумував і пішов із синами далі, а купець із караваном попрямував у протилежний бік. На шляху віщуна була річка, як переправитися через неї із синами? І вирішив він переправляти їх по одному. Переправив він першого сина та поплив за другим. Доплив до середини річки і попав у пащу крокодила — тільки його й бачили. А осиротілі діти залишилися на різних берегах річки: один плакав на цьому березі, другий на протилежному. Тут, звідки не візьмись, з’явився пастух, побачив хлопчика, що плакав, розпитав його, що і як, і, зглянувшись, вирішив подбати про нього.

— Не плач, я подбаю і про тебе і про твого брата, — пообіцяв пастух.

Привів він хлопчиків додому, вимив їх, нагодував і поклав спати. А того ж дня недалеко від цього місця рибалка спіймав крокодила, витягнув на берег, розпоров йому живіт і побачив там людину. То був віщун. Рибалка привів його до тями і взяв до себе в будинок. Минуло кілька днів, віщун зовсім оговтався. І треба було так статися, що в цей самий час по велінню долі помер місцевий цар. У цій країні був звичай обирати царя з допомогою сокола. Випустили жителі сокола на волю і наказали:

— Лети, соколе, і вибери нам царя. На чию голову ти сядеш, той і стане нашим володарем.

Полетів сокіл, покружляв і сів на голову віщуна.

— Та це зовсім не той, хто нам потрібний! — закричали городяни.

— Це чужа людина, вона прийшла звідкись і не знає ні наших звичаїв, ні порядків. Ми не віддамо йому царство. Давайте завтра ж повторимо все спочатку – сокіл напевно вибере іншу людину.

Наступного дня городяни знову випустили сокола, той полетів, полетів і знову сів на голову віщуна.
Але й третього дня сокіл вибрав провісника. Зібралися тоді наймудріші городяни, порадилися і, підкоряючись велінню згори, вирішили посадити на трон провісника. Так він став царем. Минуло кілька років, і ось якось у місто прибув зі своїм караваном той купець, який викрав дружину провісника. Прийшов купець до царя і попросив у нього сторожів охороняти караван. Цар розпорядився, які сім’ї мають надіслати чоловіків для охорони. Розпорядження торкнулося і сім’ї пастуха, який врятував колись синів провісника. Тепер вони були вже дорослі, і прийомний батько послав їх стерегти караван купця. Підійшли юнаки до каравану і почали домовлятися з іншими сторожами, хто чергуватиме першу половину ночі, а хто — другу. На братів випала друга половина. Пройшла перша половина ночі, братів розбудили. А молодший брат і каже старшому:

— Розкажи мені якусь історію, бо як би мені не заснути.

— Не знаю жодних історій, — відповів старший. — Краще я розповім тобі про наше життя. Адже ти знаєш, що наші батько і мати зникли. Пам’ятаєш, ми зупинилися на околиці міста і лягли спати, а вранці виявилось, що наша мати зникла. Батько дуже сумував, а потім повів нас до річки, переправив мене на інший берег і поплив за тобою. Але на середині річки він раптом зник: чи води його поглинули, чи ще щось трапилося — не знаю. Розмову юнаків почула дружина купця і зрозуміла, що то її сини. Зняла вона з себе дороге намисто і сховала, а вранці сказала купцю, що намисто вкрали. Пішов купець до царя і каже: — Царю, мою дружину вночі обікрали.

Зібрав цар усіх сторожів і питає у дружини купця:

— Коли тебе обікрали, жінка?

— У другій половині ночі, — відказує вона.

— А хто вартував у цей час? — почав допитуватись цар.

— Охороняли сини пастуха, — відповіли йому.

А коли юнаків доправили до царя, дружина купця зажадала:

— Повторіть у присутності царя історію, яку ви розповідали один одному вночі.

Старший брат повторив те, що розповідав молодшому, і цар зрозумів, що це його сини.

Тоді дружина купця й каже:

— О великий пане, це мої сини, а я — твоя дружина. Цей купець викрав мене, коли ми лягли спати на околиці міста.

Зрадів цар, обійняв дружину та синів, а лиходія купця наказав повісити.

Так до старості щастя та достаток повернулися до їхнього дому.