Різдвяна історія

Щовечора, коли батько Еліни повертався з лісу, змітав сніг із черевиків і бурчав:

– Ох, як тут гаряче! Як у печі! Поглянь, Еліно, всі шибки запотіли! А до того ж, цей запах тістечок і підгорілого крему! Поглянь на маму, від ніг до голови вкриту борошном! З якого це дива я вирішив одружитися з пекаркою!

Звичайно ж, мама Еліни не була задоволена, слухаючи таке. Її очі виблискували гнівом. Кричала:

– Що? Підгорілі тістечка? Мої бабки найліпші у світі! Ти, великий чоловіче, лише вмієш нищити бідолашні дерева, які тобі нічого не зробили. Поглянь, Еліно, він весь вкритий тирсою.

Еліні вже набридли ці сварки. Затикала пальцями собі вуха і нічого не чула. Та батько далі кричав:

– Це крісло ціле вимащене. То твій крем!

А мати кричала:

– Крем? Який крем? То живиця з твоїх бідолашних дерев! Ти всюди її розносиш!

Того вечора Еліна довго плакала у своєму ліжечку. Дуже любила і тата, і маму, але цього разу вони вже перебрали міру. За два дні Різдво, а вони навіть не намагаються помиритися, щоби разом відсвяткувати прекрасне свято. Батько відмовився намалювати вивіску пекарні, мама не хотіла зашити чоловікові светра. Наступного дня Еліна розповіла все двоюрідному братові Янові.

– Не плач! – сказав Ян. – Мусиш щось зробити. Батьки люблять тебе. Приготуй щось. Подумай про якийсь подарунок, прикрась помешкання, й буде чудове свято!

Еліна швидко побігла додому. Відчинила вікна, позамітала борошно й тирсу. Чистила і мила. Прикрасила гірляндами кімнати, прикрасила різнокольоровими кульками ялинку, залатала батьків светр і попрасувала стрічку, якою мати зав’язувала собі волосся. Потім сказала сама собі:

– А тепер приготую несподіванку! Може, принаймні на Різдво не сваритимуться!

Коли батько повернувся, то аж свиснув від подиву:

– Ох, яке гарне помешкання! І мій светр зашитий, зможу вдягнути його на Святвечір!

А мати вигукнула:

– Кімнати прикрашені, а моя стрічка випрана й випрасувана. Чудово!

На Святвечір разом пішли на Службу Божу, а потім повернулися додому на святкову вечерю. Коли настала пора подавати десерт, Еліна принесла свою несподіванку. Мама й тато наморщили брови.

Мама запитала:

– Що це? Нагадує кору дерева, трохи присипану снігом. Виглядає не надто апетитно!

Тато понюхав і сказав:

– Це пахне, як тісто й шоколад, посипаний цукром-пудрою. Але не дуже гарно виглядає.

Потім мати раптово вибухнула сміхом і сказала:

– Це тістечко для мене. Дякую, Еліно!

Тато теж почав сміятися:

– Це і для мене. Дякую, Еліно!

Еліна додала:

– Це десерт для нас трьох. Залишіть і мені трохи!