Старий завіт (Частина Друга)

14. Сни Йосифа
Книга Буття 37-47

Яків мав дванадцять синів і дочку. Йосиф був одним із наймолодших синів, і батько дуже його любив. Яків справив для Йосифа гарну й дорогу одежину, і брати Йосифа стали йому заздрити.

Йосифові снилися різні сни. Одного разу Йосифові наснилося, що він і його брати разом жнуть збіжжя і в’яжуть снопи. Аж тут снопи братів усі похилилися перед Йосифовим снопом.

Іншого разу Йосифу наснилося сонце, місяць і дванадцять зірок. І одній зірці, а це був Йосиф, поклонилися усі інші зірки. Коли Йосиф розповів братам про свої сни, брати дуже розсердилися: «Ти справді думаєш, що ми усі поклонимося перед тобою – нашим молодшим братом? Помрій собі, малий». З цього часу брати вирішили позбутися Йосифа.

Одного дня, коли Йосиф та його брати були далеко від дому, вони схопили його, зняли одяг, а брата кинули у висохлу криницю.

Коли ж над’їхали купці, брати витягли Йосифа з криниці і продали його цим людям як раба. Купці ж їхали в Єгипет. А Бог не забував про Йосифа і захищав його.

15. Від в’язня до правителя Єгипту
Книга Буття 37-47

У Єгипті Йосиф вже як раб дуже скоро опинився у в’язниці. Серед інших в’язнів був фараонів слуга. Якось тому слузі наснився сон, і він розповів його Йосифові. Йосиф розтлумачив слузі значення сну: «Ти був особливим слугою фараона. Твій сон означає, що скоро ти знову будеш його слугою».

Через три дні, як і обіцяв Йосиф, слугу звільнили, і він повернувся до палацу, щоб знову служити фараонові.

Минуло два роки, а Йосиф все ще сидів у в’язниці. В той час снилися фараонові дивні сни, які дуже тривожили його. Однієї ночі фараон побачив уві сні, що він стоїть над річкою Ніл. Раптом сім гарних і ситих корів виходять з Нілу і пасуться вздовж берега. Потім виходять з Нілу сім корів, але ці – бридкі й худі. І ці бридкі корови з’їли тих сім гарних ситих корів.

Наснився фараонові ще й інший сон. На одній стеблині виросло сім повних і гарних колосків. Але ж тут виростають сім інших колосків, дуже тоненьких і сухих, і вони проковтують гарні та повні колоски.

Фараон дуже хотів знати, що ці сни означають. Тоді згадав слуга фараона про Йосифа у в’язниці. Привели Йосифа і поставили перед царем. Йосиф одразу зрозумів значення снів і пояснив їх фараонові: «Тобі наснилося те, що незабаром станеться. На початку Єгипет матиме сім добрих років, коли їжі буде вдосталь. Але по тому настане сім голодних років, коли їжі всюди бракуватиме».

Йосиф також порадив фараонові збудувати великі споруди для запасів і складати туди частину харчів впродовж семи добрих на врожай років. А коли настануть сім важких років, усі зможуть користати з цих запасів. Фараонові сподобався цей план, і він призначив Йосифа відповідальним за зберігання необхідної кількості продовольства. Так Йосиф став управителем Єгипту.

16. Брати Йосифа у Єгипті
Книга Буття 37-47

Сталося саме так, як казав Йосиф, коли тлумачив сни фараона. Спочатку в Єгипті було сім врожайних років, а тоді настали роки неврожаю. І це не лише в Єгипті люди потерпали від нестачі харчів – в інших краях теж панував голод.

У Ханаані Якову та його синам також не вистачало їжі. Тож уже старенький Яків послав своїх синів у Єгипет купити зерна. Брати не знали, що зерно вони купуватимуть у свого молодшого брата Йосифа, якого вони багато років тому продали у рабство.

Коли брати прийшли, вони вклонилися перед Йосифом, виявляючи свою глибоку пошану. Йосиф одразу впізнав своїх братів. Але ті його не впізнали, бо він був одягнутий у свій царський єгипетський одяг. Йосиф не признався до них і дозволив їм купити стільки зерна, скільки їм було потрібно.

Згодом брати знову прибули до Єгипту, щоб купити ще зерна. Цього разу вони взяли із собою наймолодшого брата Веніямина. Коли прийшли по зерно, то знову вклонилися перед Йосифом. Усе сталося точнісінько так, як йому наснилося багато років тому. А коли Йосиф побачив свого меншого брата Веніямина, то не зміг приховати сліз.

Йосиф сказав до своїх братів: «Я – Йосиф, ваш брат, якого ви продали як раба в Єгипет. Не бійтеся мене. Ви вчинили зі мною погано, та Господь усе повернув на добре».

Йосиф обійняв та поцілував свого молодшого брата Веніямина і плакав від щастя. Коли поцілував усіх своїх братів, він промовив: «Ідіть, привезіть нашого батька, і ми всі залишимося тут, у Єгипті. Будемо разом, як колись – як одна велика родина».

Коли фараон довідався, що прибудуть батько Йосифа і його брати, він виділив їм в Єгипті гарну частину землі.

17. Мойсей у кошику
Книга Виходу 1-2

Коли Йосиф та його родина померли, їхні діти називалися ізраїльтянами і все ще жили в Єгипті. Та після смерті Йосифа життя для ізраїльського народу не було таким добрим. Наступні фараони не любили ізраїльтян та змушували їх працювати в Єгипті рабами. Вони працювали довго і важко, і навіть не мали досить харчів.

Злий фараон бідкався, бо ізраїльських дітей народжувалося дедалі більше. І була загроза, що коли їх стане більше, ніж єгиптян, вони спробують захопити єгипетське царство. Тож він прийняв жорстоке і жахливе рішення: усі хлопчики-немовлята, що народилися в ізраїльських сім’ях, мають бути вбиті. Ізраїльтяни дуже боялися фараона і молилися до Бога, просячи допомоги.

В однієї жінки-ізраїльтянки народився хлопчик. І вона, як і кожна мати, хотіла зберегти життя своєму синочку й сховати його від воїнів фараона. Тож приготувала кошик так, щоб він міг триматися на воді, поклала в нього свого маленького синочка і пустила на води Нілу. Вона не знала, що має робити, однак вірила, що лише Бог може врятувати її дитя.

У цього маленького хлопчика була старша сестричка Міріам. Вона сховалася і спостерігала за кошиком, в якому був її братик.

Міріам дуже хвилювалася, щоб цей кошик бува не потонув. Та невдовзі вона побачила дочку фараона, принцесу, яка спустилася до води, щоб скупатися. Фараонова донька зауважила кошик. І коли їй його принесли, вона побачила там дитину. Малюк дуже їй сподобався. «Я візьму цю дитинку, – сказала вона. – Цей хлопчик буде моїм сином».

Але ж як тепер принцесі вигодувати малюка? Дочка фараона почала радитися зі своїми служницями. їхню розмову чула зі свого сховку Міріам. Вона підійшла до принцеси й каже: «Я знаю жінку, яка б могла годувати цього хлопчика». Принцеса одразу подякувала дівчинці за допомогу і віддала їй маленького хлопчика. Міріам була така щаслива, адже вона поверталася додому зі своїм маленьким братиком! І тепер, поки хлопчик ще маленький, мама могла ним опікуватися. Ця жінка-ізраїльтянка дякувала Богові за те, що Він так гарно подбав про її маленьку дитинку.

18. Мойсей і палаючий кущ
Книга Виходу 3

Коли хлопчик трохи підріс, його віддали дочці фараона. Принцеса назвала хлопчика Мойсеєм, і він зростав у палаці. Він знав, що є ізраїльтянином, і йому дуже не подобалося, що ізраїльтяни були рабами в Єгипті і з ними погано поводилися. Тож Мойсей намагався якось допомагати своєму народові. Коли фараон довідався про це, то дуже розлютився, і Мойсей змушений був тікати з Єгипту, щоб врятувати своє життя. Прибув він до чужого краю, де прожив близько сорока років, пасучи вівці.

Одного дня з Мойсеєм сталося дещо дуже важливе, що докорінно змінило його життя. Коли він біля гори пас овець, раптом побачив дивний кущ. Кущ горів, але не згоряв. Мойсей наблизився до цього дива і раптом з-посеред палаючого вогнем куща до нього промовив Бог: «Не підходь ближче. Зніми з ніг взуття, бо земля, на якій стоїш, свята». Мойсей був дуже наляканий.

Бог промовив до Мойсея: «Не бійся, я з тобою. Я бачив Свій ізраїльський народ, який страждає в Єгипті. Я не забув про нього. Скажи фараонові, що ізраїльський народ – Мій народ і Я хочу, щоб Мій народ покинув Єгипет. Мойсею, ти маєш вивести його з Єгипту». Але Мойсей дуже боявся повертатися в Єгипет.

І каже Мойсей: «Хто я такий, щоб іти і говорити таке фараонові? Я лише пастух і не можу очолити ізраїльський народ». Але Бог відповів: «Я берегтиму тебе. Візьми свою палицю і з її допомогою будеш показувати в Єгипті різні дива. Ти поведеш Мій народ у землю Ханаанську, яку Я обіцяв Авраамові. Іди, Я буду з тобою». Мойсей все ще був наляканий, але послухав Бога і повернувся в Єгипет.

19. Десять покарань
Книга Виходу 6-12

Мойсей прийшов і став перед фараоном. Він сказав: «Бог хоче, щоб Його народ покинув Єгипет». На це фараон відповів: «Ні». Ще він надіслав указ, в якому говорилося, щоб ізраїльтянам давати якомога більше роботи.

Через те, що фараон не хотів виконувати Боже веління, Бог надіслав на Єгипет десять покарань. Спочатку Бог перетворив воду в Єгипті на кров. Річка й усі водойми були наповнені кров’ю. Ніхто не міг знайти води, щоб напитися. Але фараон не відпускав ізраїльтян.

Тоді Бог наслав на землю жаб. Вони були скрізь, і ніхто не міг і кроку зробити, щоб не наступити на жабу. Покликав фараон Мойсея і сказав: «Я відпущу твоїх людей, але спочатку нехай зникнуть ці жаби». Та щойно жаб не стало, фараон передумав і не відпустив ізраїльський народ.

Третім нещастям, яке спіткало Єгипет були комарі, які виникли з пороху землі. Комарі були скрізь і прибували великими зграями. Потім Бог послав на Єгипет рої мух. В усіх будинках і скрізь літали хмарами ті мухи. Це було для єгиптян жахіттям, і врешті фараон пообіцяв Мойсеєві, що ізраїльтяни можуть іти з Єгипту, тільки нехай щезне це нашестя мух. Але знову, щойно не стало комарів і мух, фараон не дотримав своєї обіцянки.

Тоді сказав Бог: «Уся худоба єгиптян захворіє». І так сталося. Багато тварин навіть загинуло. Лише худоба ізраїльтян залишалася здоровою.

Шостою карою були виразки. Ці виразки, рани вкривали тіла єгиптян з ніг до голови. Вони дуже боліли, і люди змушені були залишатися в ліжку. Тоді Бог наслав на Єгипет великий град, який знищив усі рослини і увесь урожай на полях. Град був такий великий, що навіть поробив у дахах дірки. І падав той град увесь день. Та фараон все ще відмовлявся відпускати ізраїльський народ. Тоді Бог наслав на Єгипет сарану. Одна комаха – це не клопіт, але коли сарани зграя, мільйони – це справжнє лихо. Сарана доїдала те, що ще залишилося після нищівного граду.

Наступним покаранням була густа темрява, яка тривала впродовж трьох днів. Темно було навіть у полудень. Але фараон не відпускав ізраїльтян.

Тоді сказав Бог до Мойсея: «Фараон незабаром відпустить вас. Тому іди і скажи людям, нехай збираються в дорогу». Тієї самої ночі усі хлопчики-первістки в сім’ях єгиптян почали помирати. Син фараона теж помер. Це лихо оминуло лише хлопчиків-ізраїльтян. Таким було десяте покарання, яке Бог послав на Єгипет, і було воно найгіршим з усіх.

Тієї ж ночі фараон покликав Мойсея і сказав: «Все. Досить. Бери своїх людей і йди». Тож ізраїльський народ, у поспіху взявши свої пожитки, покинув Єгипет.

20. Перехід через велике море
Книга Виходу 14

Мойсей виводив ізраїльський народ з Єгипту. Впродовж дня Бог ішов перед людьми у вигляді стовпа хмари, а вночі – як стовп вогню. Так Бог вів людей увесь час: і вдень, і вночі. Прибув ізраїльський народ до великого моря – Червоного. І розклали ізраїльтяни там намети. А ж тут фараон змінив своє рішення і вислав за ними велике військо, аби повернути їх назад у Єгипет.

Ізраїльтяни дуже схвилювалися, адже вони вже не мали часу збудувати човни і перебратися через море, щоб врятуватися від фараонового війська. Тож Мойсей промовив до народу: «Не бійтеся. Бог допоможе нам!»

Тоді Бог надіслав вітер, який так сильно дув, що води моря розійшлися й утворилася суша, якою міг іти ізраїльський народ. Ця дорога суші виникла якраз перед табором і простягалася з одного берега моря до іншого. Тепер ізраїльський народ міг тікати від війська фараона з усіма тваринами та з усіма своїми пожитками, навіть не замочившись у воді.

Коли військо фараона добралося до морського узбережжя, то вслід за втікачами рушило по сухому дну моря. Але щойно вояки добралися до середини моря, а ізраїльтяни вийшли на протилежний берег, знову подув сильний вітер і води зійшлися. Військо опинилося у пастці: вода накрила його і потопила.

Ось так Бог врятував Свій народ від війська фараона.

21. Бог дбає про Свій народ
Книга Виходу 16-17

Ізраїльтяни опинилися тепер у великій пустелі і поступово переходили з місця на місце. В пустелі дуже гаряче, і перебувати там важко, тож люди почали бідкатися й дорікати Мойсееві, що їм не вистачає їжі. Тоді Бог зіслав особливу їжу для людей. Щоранку крупинки солодкого хліба – манни – опадали з неба на землю, і люди могли її збирати. Ввечері Бог посилав на табір перепелиць, їх можна було ловити і готувати з них страви.

Куди б не йшов ізраїльський народ, Бог завжди піклувався про нього, посилаючи йому щоранку з неба манну. Та одного дня люди прибули у місце, де не було питної води. Тож народ знову почав скаржитися Мойсееві: «Дай нам пити!»

Мойсей помолився до Бога. Бог вказав йому на велику скелю і сказав: «Вдар своєю палицею по скелі». Мойсей зробив так, як велів йому Господь, і одразу зі скелі потекла вода. Тепер люди могли пити стільки, скільки їм хотілося. Бог знову допоміг Своєму народові.

22. Десять заповідей
Книга Виходу 19-20

Ізраїльський народ продовжував свою мандрівку у великій пустелі. Одного дня люди прибули до гори Синай, де Мойсей бачив палаючий кущ. Вони вирішили зупинитися тут і розкласти намети. Коли люди подивились угору, то побачили темну хмару, що покрила гору. З хмари спалахували яскраві блискавки, і гучний грім стрясав землю. Бог був на горі.

Мойсей піднявся на гору, щоб розмовляти з Богом. Упродовж сорока днів Мойсей стояв на вершині гори, і Бог говорив до нього. Бог дав Мойсееві закони – правила, яких Його народ мав дотримуватися. Бог сам вирізьбив десять правил на двох великих кам’яних таблицях. Ці правила названо Десятьма заповідями. Ось що в них сказано:

Я – Господь Бог твій, Який вивів вас з Єгипту. 2. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене. 3. Не взивай намарне імені Господа Бога твого. 4. Пам’ятай день святий святкувати. 5. Шануй батька твого і матір твою. 6. Не вбивай, 7. Не чужолож. 8. Не кради. 9. Не свідчи ложно на ближнього твого. 9. Не пожадай жінки ближнього твого. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Мойсей приніс Десять заповідей у табір і зачитав їх людям. Він теж сказав: «Ми збудуємо особливе місце, щоб поклонятися Богові. Це буде велике, гарне шатро – скинія». Ізраїльтяни збудували скинію посеред табору. Зробили для неї барвисту завісу і прикрасили скинію сріблом і золотом. Коли скинія була готова, з’явилася хмара і нависла саме над нею. Ця хмара була знаком для Ізраїля, що Бог перебуває з ним завжди.

23. Дванадцять розвідників
Книга Числа 13-14

Після довгих місяців подорожі ізраїльський народ прийшов до Ханаанського краю – землі, яку Бог обіцяв Авраамові, Ісаакові та Якову багато років тому. Бог сказав до Мойсея: «Пошли кількох людей, нехай подивляться, що то за край». Мойсей обрав дванадцять чоловіків і наказав їм розвідати чи та земля є доброю, і з’ясувати, наскільки сильна армія у цьому краї.

Невдовзі чоловіки повернулися у табір. Розвідники сказали: «Ця земля є прекрасна, однак ми не можемо туди увійти, бо там живуть люди-велетні і вони сильні воїни». Коли люди почули ці слова, налякалися. Вони почали нарікати на Мойсея: «Навіщо ти нас привів у цю пустелю? Краще було нам повернутися в Єгипет».

Але два розвідники – Ісус Навин і Калев – сказали: «Не бійтеся! Бог – з нами, і Він допоможе нам!» Та люди були дуже налякані й не хотіли їх слухати. Тоді Бог розгнівався на ізраїльтян через те, що вони не вірять у Його допомогу, і сказав: «Через те, що ви боїтеся і не довіряєте Мені, ви не одержите обіцяної землі тепер. Ви залишитеся тут, у пустелі впродовж сорока років. З усіх вас лише двоє – Ісус Навин і Калев увійдуть до обіцяної землі, бо вони довіряють Мені».

24. Стіни Єрихону
Книга Ісуса Навина 1-6

Минуло майже сорок років, і Бог вирішив, що настав час, аби ізраїльтяни увійшли в Ханаан. Мойсей вже був дуже літнім чоловіком і знав, що не доживе до того часу, коли люди Ізраїля увійдуть в Обіцяну землю. Замість себе Мойсей обрав за провідника ізраїльського народу Ісуса Навина.

Тоді вони прибули до великого міста Єрихон. Його обгороджували високі і товсті мури. Та Ісус Навин не тривожився, бо Господь сказав йому, як це місто можна завоювати. Ісус Навин наказав своїй армії обходити місто щодня впродовж шести днів.

Сьомого дня сказав Бог Своїм священикам, які очолювали ходу армії довкола міських мурів, аби вони сурмили в сурми, а весь народ нехай голосно кричить. І коли всі зробили так, як сказав Господь, мури Єрихону, розвалившись, впали додолу й ізраїльський народ легко завоював місто.

Нарешті, після усіх цих років у пустелі ізраїльський народ добрався до власної землі. Обіцянка, яку Бог дав колись ще Авраамові, була тепер виконана.

25. Гедеон і вологе вовняне руно
Книга Суддів 6

Як і Мойсей, Ісус Навин був добрим провідником для ізраїльського народу. Та коли Ісус помер, ізраїльтяни забули про Бога. Інші народи приходили і грабували в ізраїльтян їжу і худобу. Але щойно ізраїльтяни просили в Бога прощення і починали знову молитися до Нього – Бог допомагав їм. Цього разу, аби допомогти власному народові, Бог послав нових провідників, які були досвідченими і дуже хоробрими воїнами. Ці великі провідники називалися суддями, й одним із них був Гедеон.

Спочатку Гедеон боявся завдання, яке доручив йому Господь.

Як він міг захистити Ізраїль від таких сильних ворогів? Гедеон сказав Богові: «Докажи, що Ти справді хочеш, щоб я став провідником. Дай мені знак, який мене переконає в цьому». Взяв тоді Гедеон частину вовняної стриженої шерсті – руно, поклав його на землю і сказав Богові: «Цієї ночі, коли я спатиму, зроби так, щоб це руно було мокрим від роси, а земля довкола була сухою». Вранці, коли Гедеон вийшов подивитися на руно, він побачив, що воно справді мокре, як він і просив.

Однак Гедеон все ще боявся, тому наступної ночі він знову поклав вовняне руно. Цього разу він сказав Богові: «Вибач, але мені потрібен ще один знак від Тебе. Нехай вранці руно буде сухим, а земля довкола нього буде вкрита росою».

Коли він прокинувся, вовна була сухою, а роса покривала решту землі. Тепер Гедеон був певен, що Бог бажає, аби він став провідником і суддею Ізраїля.

26. Триста воїнів Гедеона
Книга Суддів 7

Гедеон готувався до війни з мідіянами. Він зібрав багатотисячне військо. Але Бог сказав Гедеонові, що його армія завелика, тому нехай більша її частина повертається додому. Бог декілька разів просив Гедеона відіслати людей з армії. Врешті Гедеон залишив лише 300 чоловіків. Але Бог запевнив його, що такої кількості воїнів вистачить, щоб перемогти.

Бог мав дуже сміливий план, щоб лише три сотні ізраїльтян могли здолати велику армію мідіян. Бог пояснив Гедеонові, що кожен воїн має нести смолоскип, глиняний глечик і сурму. Гедеон наказав воїнам засвітити свої смолоскипи і накрити їх глечиками. Таким чином вони могли вночі пробратися до табору мідіян непоміченими.

Тоді, коли Гедеон засурмив, кожен воїн розбив свій глечик. Почувши голосні звуки сурм, мідіяни прокинулися зі сну. Гедеон також поставив своїх воїнів на вершинах пагорбів довкола табору, тож коли мідіяни прокинулись і побачили на пагорбах світло та почули сильні звуки сурм, їм видавалося, що їх оточила численна армія і їм вже не врятуватися втечею.

Мідіяни почали вибігати зі своїх наметів і намагалися кудись тікати. Але в темряві, натикаючись на інших і думаючи, що це вороги вже пробралися в табір, вони почали вбивати своїх – і, врешті, розгромили самі себе. Ось так Бог дав Гедеонові та його трьомстам воїнам велику перемогу над значно численнішою армією.