Синій вогник

У старому будинку жив одинокий старий. Прислуга у нього довго не служила; розповідали, що в будинку не все гаразд: ходять привиди, миготять вогники, і водиться всіляка інша нечисть.

Нарешті переїхала до нього нова служниця, на ім’я Ганна.

Після першої ночі пан спитав, як їй спалося, боячись, що вона скаржитиметься на привиди, що водяться в хаті. Але весела дівчинка відповіла, що спала дуже добре. Те саме було і другого дня. На третій день дівчина заспала, а коли прокинулася винувато сказала:

– Усю ніч здавалося мені, що біля мого ліжка стрибав синій вогник, який постійно шепотів: «Ганна, йди! Ганно, йди!» – так, що я заснула, коли заспівали перші півні.

Потім кілька ночей поспіль з Ганною повторювалася та сама історія, тож вона вже хотіла покинути своє місце. Пану стало шкода позбутися веселої служниці, і він сказав:

– Знаєш що? Не бійся. Якщо ти побожна і тверда у вірі дівчина, ніяка погань нічого тобі не зробить. Слухай, я дам тобі гарну пораду: якщо синій вогник-дух і зватиме тебе, то ти швиденько одягнися і йди за ним. Але будь обережна: не бери від нього нічого; не хапайся ні за яку річ, яку він даватиме тобі; не роби нічого, що він говоритиме, пропускай його завжди йти попереду. Виконаєш усе за моєю порадою, знайдеш своє щастя.

Не встигла Ганна лягти в ліжко, як синій вогник знову застрибав біля неї і зашепотів:

– Ганно, йди! Ганно, йди!

– Якщо це так потрібно, – сказала Ганна, встаючи з ліжка і швидко накинувши сукню, – то підемо!

– Іди, Ганно! – Зашепотів вогник.

– Іди ти вперед! – сказала Ганна, і вогник застрибав перед нею коридором, сходами, вниз до дверей у підземелля.

Там вогник знову зашепотів:

– Ганно, відчини двері!

– Відчиняй сам, – відповіла Ганна, – у мене немає ключа.

Тут Ганні здалося, що вогник перетворився у маленьку жінку в білому, яка подула в замкову щілину, і двері підземелля відчинилися.

Блакитний вогник понісся сходами вниз підземелля, в дальній кут. Ганна йшла за ним.

Там, біля стіни, стояла кирка, і маленька жінка, яка світилася блакитним світлом, вказала Ганні на кирку і зашепотіла:

– Ганно, копай тут яму!

– Копай сама! – відповіла Ганна. – Мені не треба ніякої ями.

Тоді жінка справді взяла кирку і почала старанно працювати. Невдовзі вона відкопала казанок, наповнений всілякими коштовностями: золотими монетами та прикрасами, перлами та іншим дорогоцінним камінням.

– Ганно, підійми казанок! Вийми його з ями! – почав шепотіти дух.

Але Ганна відповіла спокійно:

– Вийми його сама, мені не можна його торкатися.

Жінка вийняла казанок і штовхнула його до Ганни та так, що задзвеніло все золото, що лежало у ньому, і зашепотіла:

– Ганно, неси його нагору, до своєї кімнати!

– Неси сама, – заперечила Ганна, – мені буде важко.

Тоді жінка знову зашепотіла:

– Іди, Ганно! Іди, Ганно!

Але Ганна стояла на своєму:

– Я не піду вперед. Той, хто світиться, має йти першим.

Жінка пішла вгору сходами, повільно-повільно; їй важко було нести казанок, вона стогнала і ойкала, поки не дійшла до кімнати Ганни. Там поставила вона казанок. Ганна лягла у ліжко, навколо якого знову застрибав синій вогник. Анна перехрестилася і сказала:

– Якщо ти допомогла мені, то нехай Господь Бог допоможе тобі!

Раптом на хвилину перед Ганною з’явилася жінка в білому, з обличчям, що сіяло радістю. Ганна заснула спокійно, а зранку подумала, що все це їй наснилося.

Але перед нею справді стояв казанок, повний скарбів. Після тієї ночі ніякий дух не з’являвся більше в будинку старого.