Вірність

Від сонця свят і непогоди буднів,
Щоб не змінилися безцінні фарби,
В твою скарбницю я складаю скарби, 
Які дає мені моє полуднє.

Скарбницю ту ти залишив безжурно,
А я сховала у глибокий спокій,
Де інших пристрастей рвучкі потоки 
Її не змиють у годину бурну.

Приходять люди й золоті пориви 
Дають за скарби, що господар кинув, — 
Та я не хочу за найвищу ціну 
Віддати те, чим володіє Привид.

Так часом хтось у невимовній вірі,
Яку не вбити ні рокам, ні втомі, 
Пильнує квіти у порожнім домі 
І сум кімнат самітним кроком мірить.

Перед вікном шумлять, шумлять тополі 
І захід сонця — мов кривава рана,
А на столі розкрита книжка Пана,
Що, може, не повернеться — ніколи.