Вовк і Лев
Годованець Микита Павлович
Вертається Вовчисько із села,
В зубах несе шматок вола.
Лев стрів — не покарав,
А тільки м’ясо відібрав.
Смакує, вихваля.
А Вовк, обурений, здаля:
— Де людяність? Де дружба? Де любов?
А хто з пенька про братство розпинався?
Хто справедливості до ніг вклонявся?
Хто говорив, що ми одна з тобою кров?
— Чи ба, який трапунок!
Не нарікай, не плач.
Клянусь, не знав, пробач,
Що це тобі від друга подарунок!
Глузує Лев. А обіцяв любити.
Та важко, знать, любити натще…
Що може Вовк зробить?
У нього чин ледащий.