Вовк та Журавель
Годованець Микита Павлович
Подавсь на лови Вовк. Не думав, не гадав,
Що зла біда
Йому під вухо свисне:
Ягнятком він жививсь
І кісткою вдавивсь —
Ані дихне, ні писне.
Упав, смертельно тріпотить.
Аж гляне — Журавель летить.
— Журавлику, рятуй! — шепоче. — Помираю,
Що в мене є —
Твоє!
Ти ощасливиш вовчу зграю. —
Добряга Журавель і слова не сказав,
У горло дзьобом залізав,
Урятував зажеру і гульвісу.
Вовк обтрусивсь, зітхнув — і марш до лісу,
Рятівнику спасибі не сказав,
Про подарунки й говорити шкода.
— А нагорода? —
Жартує Журавель Вовчиську навздогін.
А він:
— Про нагороду мова йшла тоді,
Коли крутився я в біді.