Вперта баба

Були дід і баба, насадили вони картоплі. Виросла та картопля, уже й треба копати.

— Бабо, — каже дід, — ходімо картоплю копати.

Копають вони та копають. Аж то летять гуси. Баба питає:
— Діду, чий гусак упереді летить?
— Мій, — каже дід.
— Ні, мій, — відповідає баба.

Отак вони разів десять сперечались.

— Ну, чорт тебе побери, діду, — каже баба. — Копай сам, а я піду до хати.

Пішла баба до хати, а дід картоплю сам копає. Уже й вечір. Іде дід до хати, а баба лежить слаба, в печі не топила, нічого не варила.

— Бабо, що ж ти вечері не зварила? — питає дід.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій, — одказує дід.
— Ну, то вари сам вечерю, — каже баба.

Наварив дід вечеряти й каже:
— Бабо, йди вечеряти.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій.
— Ну, то чорт з тобою. Вечеряй сам.

Повечеряв дід сам, ліг спати, а баба залишилася без вечері. Доспали до ранку, дід і каже:
— Бабо, вставай, обід треба варити.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій, — знову одказує дід.
— Тоді вари сам обід.

Зварив дід обід, кличе бабу:
— Ходи, бабо, їсти.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій, — каже дід.
— Тоді сам їж.

Дід знову до баби:
— Вставай, бабо, бо вмреш з голоду.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій, — каже дід.
— Ну, то чорт з тобою. Буду вмирати.

Лежить баба, мовби умерла.
— Бабо, — каже дід, — буду людей збирати, треба тебе хоронити.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій.
— Ну, то збирай людей, хорони.

Назбирав дід людей, зробили гроба, покликали попа: треба бабу класти у гріб.
— Бабо, — каже дід, плачучи, — будемо тебе у гріб класти, хоронити.
— А чий гусак летів упереді?
— Мій.
— Ну, як твій, то клади мене в гріб, хорони.

Несуть бабу на цвинтар, дід ще раз тихенько питається:
— Бабо, закопаємо тебе… Уставай, коли хочеш…
— А чий гусак летів упереді?
— Мій.
— Ну, як твій, то закопуйте мене…

Став уже батюшка землю кидати на гроба, а баба чує, що вже біда, та як схопиться з гроба, то й піп дременув, і люди повтікали.

Узяв дід бабу за руку та й повів до хати.
— Я вже, дідойку, — каже баба, — більше так робити не буду.

Та й досі, кажуть, живуть вони, живуть і хліб жують, і більше не сваряться.