Вугляр та принцеса

Жив колись король, і мав він красуню дочку. Настав час їй виходити заміж, і батько, як водилося в ті часи, звелів оголосити по всьому королівству: «Хто десять днів поспіль доставлятиме мені день у день десять возів грошей, отримає руку моєї красуні дочки, а потім і мою корону. Однак той, хто візьметься за це, але не виконає, буде страчений».

Один хлопець на ім’я Хосе, син бідного вугляра, який жив на околиці столиці, почув про це і одразу поспішив додому до матері.

– Матінко, – сказав він їй, – я хочу одружитися на прекрасній принцесі.

– Не кажи дурниць, синку, – озвалася мати. – Звідки тобі, сину бідного вугляра, взяти стільки грошей, як вимагає король?

Пройшла ніч, настав ранок. Хосе, як завжди, взяв сокиру і пішов у ліс. Там він побачив на галявині величезне дерево і подумав: «Якраз таке дерево мені й потрібне, з нього я напалю багато вугілля». Але тільки-но він замахнувся на дерево сокирою, як воно сказало:

– Не рубай мене, краще засунь руку в дупло – там ти знайдеш гаманець, а в гаманці стільки грошей, скільки забажаєш.

Хосе опустив сокиру і зробив, як йому було сказано. У дуплі справді виявився гаманець, але тільки порожній. Роздратований хлопець шпурнув його на землю, але тільки-но гаманець торкнувся землі, як з нього з дзвоном посипалися срібні монети. Хосе швидко підібрав срібло разом із гаманцем і поспішив додому, радіючи своїй удачі. Вдома він застелив підлогу циновками і покликав батьків.

Як же здивувалися і зраділи батько і мати, коли побачили, як з гаманця струмком потекли монети! Вони не стали питати сина, звідки в нього гаманець, але повірили, що він і справді може одружитися з прекрасною принцесою.

Наступного ранку Хосе вирушив до палацу. Але коли юнак прийшов до воріт королівського палацу, стражник не хотів впустити його – надто бідно той був одягнений. Юнак почав вимагати, щоб його впустили, і король випадково почув суперечку. Він наказав сторожі:

– Впустіть цього юнака!

Хосе впустили, і король спитав його:

– Ти добре пам’ятаєш умову? Адже якщо не виконаєш його, ти будеш страчений.

– Пам’ятаю і згоден на все, – відповів молодий кутник. – Дозвольте мені тільки спочатку побачити принцесу і поговорити з нею.

Король дозволив, і Хосе дуже зрадів, коли побачив, що принцеса весела та вродлива. Попрощавшись з нею, юнак сказав королю:

– Дайте мені десять возів, щоб я міг привезти гроші.

Король дав візки та послав з ними охорону. Як же здивувалися візники та вартові, коли за допомогою гаманця юнак наповнив десять візків сріблом!

Минуло п’ять днів, і щодня Хосе надсилав до палацу десять возів, наповнених монетами.

«Пройде ще п’ять днів, і я маю вийти заміж, – сказала тоді собі принцеса. – Тільки чи буду я щаслива? Хоча мій майбутній чоловік гарний і багатий, він необтесаний простолюдин. Навіщо мені його багатство, якщо я не буду щасливою? Ні, нізащо на світі не вийду я за нього заміж. Навіщо мені його багатства?»

Наступного дня принцеса запитала одного зі стражників, які супроводжували візки:

– Звідки цей хлопець бере так багато грошей?

Стражник відповів:

– Ваша високість, гроші, які ми привозимо, він бере з гаманця. Схоже, що в нього в цьому гаманці незліченні багатства.

– Передай йому, – сказала тоді принцеса, – що я хочу зустрітися з ним наодинці.

Хосе дуже зрадів, коли стражник передав йому слова принцеси, і поспішив до палацу. Принцеса зустріла його з удаваною радістю. Стіл у кімнаті був уставлений найсмачнішими стравами.

– Я дуже рада бачити тебе, Хосе, у своїх покоях. Прошу до столу, – запросила його принцеса.

Коли вони пообідали, принцеса сказала:

– Вибач, будь ласка, Хосе, але я маю ненадовго тебе покинути – мене кличе батько. Я скоро повернусь.

Вона пішла, а Хосе від ситної їжі розморило, він приліг і незабаром заснув. На це принцеса і розраховувала. Вона тихенько увійшла до кімнати, витягнула в нього з-за пояса гаманець і так само потихеньку вийшла.

Коли хлопець прокинувся, він побачив, що принцеси в кімнаті немає і гаманця, який був у нього за поясом, теж немає. Що ж буде? Тепер мені немає звідки взяти грошей, щоб виконати умову короля, і на мене чекає смерть, якщо я не покину палац якнайшвидше», – подумав він.

Крадучись, юнак вийшов із палацу і поспішив додому – сказати батькам, щоб вони швидко втікали  в інші краї. Він попрощався з ними і сам вирушив до іншого королівства. Проживши там якийсь час, він пішов далі.

Довго йшов юнак і після багатьох днів шляху опинився у дрімучому лісі. Він був голодний і дуже зрадів, коли раптом побачив дерево, гілки якого гнулися під вагою плодів. Що це за дерево, він не знав, але плоди були гарні на вигляд  та дуже ароматні. Юнак почав їх зривати і їсти і – о жах! – Відчув, що на голові в нього виростають роги. Він спробував їх відірвати, але всі зусилля були марними.

Сумуючи про те, що сталося, юнак пішов далі і наступного дня побачив інше дерево, теж йому  незнайоме. Плоди цього дерева здалися йому ще спокусливішими, ніж плоди першого. Він заліз на нього, зірвав кілька плодів, став їх їсти – як же здивувався він і зрадів, коли роги на голові в нього зникли! Тепер він знав, що  має засіб повернути собі чарівний гаманець.

Хосе нарвав плодів з цього дерева і пішов назад, до дерева, плоди якого їв напередодні. Нарвав плодів і з нього і вирушив у дорогу назад. Вже два роки як він мандрував, і обличчя молодого Вугляра за цей час так змінилося, що не тільки король, а й батьки юнака не змогли б його впізнати.

Повернувшись до рідного міста, юнак почув, що кухареві на королівській кухні потрібен помічник. Він подався до палацу і попросив покликати головного кухаря. Той вийшов до нього, і Хосе сказав:

– Я чув, що вам потрібний помічник. Я вмію готувати та згоден піти на цю посаду. Платити мені не треба, за свою роботу я хочу тільки одного – щоб ви розповідали мені все, про що говорять король, королева та принцеса.

– Я беру тебе, – відповів кухар, втішений тим, що помічникові нічого не треба платити і його платню він може привласнити. – Ідемо зі мною на кухню, і я поясню тобі, що ти робитимеш.

Минуло кілька місяців, і всі у палаці побачили, що юнак чудовий кухар. Тепер страви для королівської родини готував він один, а головний кухар приходив на кухню лише за годину до королівської трапези.

Одного разу, коли юнак готував для короля обід, а головного кухаря на кухні не було, Хосе дістав плоди двох дерев, що за цей час висохли, і перетер їх у порошок. Порошок із плодів, від яких виростали роги, він домішав до королівської страви. Другий порошок, з плодів, від яких роги зникали, він змішав з водою і налив цю воду в глечик.

Коли прийшов головний кухар, усі страви були вже готові. Король та королівська родина сіли обідати.

– Ой що це у вас на голові? – вигукнула раптом, дивлячись на короля та королеву, принцеса.

Ті почали обмацувати голови.

– У нас виросли роги, і в тебе, дочко, теж! – закричали, охоплені жахом, король та королева.

– Покликати до мене кухаря! – наказав король.

Коли з’явився головний кухар, король грізно спитав:

– Чим ти нагодував нас сьогодні, негіднику?

– Тією ж стравою, яку подавав вашій величності тиждень тому, – відповів тремтячим голосом переляканий кухар, дивлячись на рогату королівську родину.

– Клич швидше лікаря! Дивись тільки, не кажи нікому, і лікареві теж, що в нас виросли роги, а скажи, що треба зробити королю операцію, – наказав король.

Кухар кинувся виконувати наказ, але вугляреві, якому не терпілося дізнатися, що наказав король, зупинив його:

– Куди ти так поспішаєш? Що трапилося?

– Не чіпляйся до мене, – сердито відмахнувся від нього кухар, – я йду за лікарем. У короля та його сім’ї під час обіду виросли роги, і король наказав мені знайти лікаря – такого, який зуміє позбавити їхню родину від цієї напасті.

– Тобі не треба шукати лікаря, – сказав вугляр, -я  їх вилікую. Принеси мені страву, яку ти подавав королю.

Кухар приніс. Хосе з’їв шматок, і на голові в нього одразу виросли роги. Після цього молодий вугляр випив склянку води з порошком із плодів другого дерева, і роги зникли.

Кухар дивився на це, роззявивши рота. І тоді Хосе розповів історію про гаманець та про те, як він його втратив.

– Переодягнися так, щоб тебе не можна було впізнати, і я відведу тебе до короля і видам за лікаря, – вирішив кухар.

Юнак переодягнувся, і головний кухар відвів його до короля.

— Прошу тебе, добродію, визволи нас від рогів, — звернувся до Хосе король. – Якщо тобі це вдасться, ти отримаєш руку моєї дочки та пів королівства в посаг.

– Вас з королевою, ваша величність, вилікувати легко, а от у принцеси роги пропадуть тільки за однієї умови – якщо вона зізнається в крадіжці і поверне вкрадене, – сказав юнак.

– Ти справді зганьбила наш рід? – крикнув король, повернувшись до дочки.

– Як ти міг повірити йому, тату? Він все це вигадав, бо не може нас вилікувати! – Закричала принцеса і залилася сльозами.

Не кажучи ні слова, Хосе налив дві чашки приготовленого пиття і дав випити королю та королеві. Роги в них зникли.

– Дякуємо тобі, великий цілителю! А тепер, благаю, вилікуй нашу красуню дочку! – і старий король упав навколішки. – А ти, негідниця, негайно поверни вкрадене!

Робити нічого, принцеса простягнула гаманець самозваному лікареві.

– Тепер послухай мене, – сказав Хосе, звертаючись до короля. – Ні багатства твого не треба мені, ні дочки. І гаманець мені потрібний не для себе. Ну і дурень же я був! Відправляв у палац вози з грошима, коли довкола стільки бідняків!

Тут король та принцеса зрозуміли, що перед ними Хосе.

– Що тепер зі мною буде? – заридала принцеса.

– Не суди по собі, я позбавлю тебе рогів, – сказав Хосе і простягнув принцесі склянку з питтям.

І вугляр, не оглядаючись, вийшов геть із палацу.

Люди на острові Лусон досі розповідають про цю історію.