Вимогливий жених

Орел покликав Сойку до гнізда
Прохать у свашки милої поради:
— До краю вже самотність заїда,
А з нареченими не вмію дати ради, —
Боюсь нажить біду:
Ті — гарбуза під носа тичуть,
Ті — залицяються і кличуть,
Ті — навісно по сліду йдуть…
У тебе там нема дівчаток ладних?
— О, чом нема? Знайду!
Тепер дівчат порядних,
Що заміж їм пора іти,
Хоч гать гати!
Папуга, скажемо. Такої не знайти:
Барвиста, вдягнена по закордонній моді,
І брівки вищіпала, і чубчик завива;
Так дзвінко іноді викрикує слова…
Окраса буде у твоїй господі.
Та… хиба є: на думці жарти, смішки,
Смачненькі зернята, горішки.
Та й це біда ще не одна:
Вона,
Мов лінь, дурна!
— Така… не до душі мені.
А ще хто в тебе на приміті?
Щоб у моїй височині
Не соромно з’явиться в світі.
— Тоді… бери Сороку.
Красуня, як поглянеш збоку!
Вона
Усі новини зна
І господиня чарівна.
У парубків за неї битва.
А розум? Іскра! Бритва!
І серцем пристрасним кипить,
Всім правду в вічі каже,
Неправді не стерпить
І підлості не зважить.
А словом критики, колючим, як жало,
Коли побачить зло,
Разить в чоло
Кого б то не було…
Орел скипів, мов на вогні:
— Ні-ні!
Не по мені
Сорока!
Така дружина — вічна заморока…
Прошу тебе як друга:
Хай краще вже… Папуга!

Є в нас Орли, обачні женихи:
Беруть собі Папуг шукати серцю втіхи,
Лише б не чути слів колючих про гріхи
Та про свої огріхи.