Зевес і Мом

Годованець Микита Павлович

Зевес створив людину
І милувався нею недарма:
— Попрацював яку годину
І маю радість, кращої нема!
Хай лихословець Мом приходить,
Цей витвір і йому догодить. —
А Мом вже тут,
Свій править суд:
— Так, витвори коштовні,
А тільки б серце я повісив зовні.
Нащо ховати під ребро?
Тоді б відомо всім було,
Що в серці тім — добро
Чи зло.
Бо є такі людці:
На серці — ніж, усмішка — на лиці. —
Сказав йому Зевес із перцем:
— То, Момчику, пусте,
Де висітиме серце.
Важливо те,
Що в серці тім цвіте!

Сподобалось чи ні? Залиште оцінку:

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Поділіться з друзями:
Коментарів ще немає... Будете першим?
Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Зареєструватись:
Відновити пароль: