1933 – 1939

Наближається спогадів повінь…
В. Сосюра

Незнаний нам початок і кінець,
Не розуміємо таємну міру.
Коли життя сплітає у вінець 
В незнаній черзі віру і зневіру.

На світлий день спадає чорна тінь 
Зловіщих хмар, мов жалобний серпанок, 
А зимну ніч, безсилу від тремтінь,
Бере в обійми полум’яний ранок.

Залізну силу, що не має меж,
Дихання Бога в сльози перетопить 
І скрутить бич безжалісних пожеж 
З маленьких іскор, схованих у попіл.

Так кроки — нами зв’язані навік 
У Божих меж — назавжди розминулись. 
Без теплих слів, без дрогнення повік,
Ми попрощались десь на розі вулиць.

Але, буває, крізь вогонь межі
Минулі дні вертаються, як спогад.
Ми завтра знов не будемо чужі,
Цей світлий дар приймаючи від Бога.

************

Не треба слів. Хай буде тільки діло. 
Його роби — спокійний і суворий, 
Душі не плутай у горіння тіла, 
Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”. 

Але для мене — у святім союзі 
Душа і тіло, щастя з гострим болем. 
Мій біль бринить. Зате, коли сміюся, 
І сміх мій рветься джерелом на волю. 

Не лічу слів. Даю без міри ніжність. 
А може в цьому й є моя сміливість: 
Палити серце — в хуртовині сніжній, 
Купати душу — у холодній зливі. 

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив, 
Та там, де треба, я тверда й сувора: 
О краю мій, моїх ясних привітів 
Не діставав від мене жодний ворог.