Чарівний шамір

Хто знає, де водиться шамір? А хто знає, що таке шамір? Ніхто не знає? Не біда! Навіть цар Соломон, наймудріший з мудрих, ні про який шамір і не чув.

Коли цар Соломон задумав звести в Єрусалимі храм, він наказав привезти на будівництво величезне каміння. Камені доставили, але завдання: чим їх обробити? Як розрізати на частини? Це священне каміння не можна було різати ножем, пиляти пилкою, рубати сокирою. Що робити? Один радник підказав цареві:

— Чув я, люди казали, що є на світі штука така, камінь — не камінь, звірятко — не звірятко, завбільшки з ячмінне зернятко. Шамір називається. Дуже він сильний – цей шамір. Легко розгризає на частини каміння, скло і навіть залізо.

— Знайти цей шамір і доставити на будівництво Храму, — наказав цар Соломон.

Безліч царських слуг пустилися на пошуки. Шукали, шукали та так і не знайшли, бо ніхто не знав, де водиться чарівний шамір.

Тоді радник знову звернувся до царя:

— Чув я, люди казали, є печера біля міста Ашкелона, а в тій печері живуть вісімдесят чаклунок. Можливо, вони знають, де знайти шамір.

Спорядив цар Соломон свого головного воєводу шляхетного Бнаягу, сина Ігояда, і з ним вісімдесят лицарів у похід за чарівним шаміром. Виступили лицарі в дорогу. Кожен узяв із собою велике темне покривало та глечик. Покривала склали в глеки, а глеки несли на головах і ховалися ними від дощу, бо день був похмурий і дощовий. Прийшли лицарі до Ашкелону, зупинилися навпроти входу в печеру чаклунок і Бнаягу  сказав:

— Слухайте мене уважно: коли я свисну один раз — накидайте на себе покривала. Свистну вдруге – заходьте всі в печеру і запрошуйте чаклунок на танець. Під час танцю чаклунок треба підняти і відірвати від землі, тому що кожному відомо, що сильні вони тільки, доки ногами землі торкаються. І коли вони злу силу втратять, запитайте їх про шамір.

Так сказав Бнаягу своїм лицарям, потім зазирнув у печеру і голосно крикнув:

— Ой! Оїм! — точно так, як звуть один одного чаклуни і чаклунки.

– Хто там? – пролунало з глибини печери.

– Я чаклун, як і ви! – відповів Бнаягу, – я син Брітхена. Дозвольте мені увійти!

Виглянула з печери одна чаклунка, оглянула Бнаягу з голови до ніг і запитала:

— Звідки ти сюди прийшов такий сухий і чистий, коли на вулиці дощ?

— Між краплинами пробіг, — відповів Бнаягу.

— А навіщо ти прийшов сюди? — спитала чаклунка.

— Вчитися та вчити. Вчитися у вас всякому чаклунству і вас навчити деяким новим штукам.

Відчинила йому чаклунки двері, зайшов Бнаягу у печеру, а там пітьма чорна і вісімдесят чаклунок причаїлися. Але Бнаягу не злякався, бо був хоробрим і відважним  і дуже хотів здобути шамір.

— Тепер подивимося, що ви вмієте, — сказав чаклункам Бнаягу. Чаклунки пожвавішали, стали показувати своє мистецтво. Печера одразу заповнилася гарно накритими столами, а на столах — наїдки всякі та напої. Смачний аромат поширився довкола.

– Ну, а ти? Що ти вмієш? — хвилювалися чаклунки.

– Я? Ну от ви приготували тут усіляких страв і напоїв. А я свистну двічі, і з’являться вісімдесят добрих лицарів, співатимуть з вами танцюватимуть, і буде в нас бенкет горою.

Зраділи чаклунки і давай просити Бнаягу, щоб він якнайшвидше запросив своїх молодців. Свиснув Бнаягу один раз — молодці почули і накинули на себе покривала. Свиснув удруге — зайшли хлопці до печери. Звідки не візьмись, гримнула музика, кожен молодець запросив чаклунку, і всі пустилися в шалений танець. І коли чаклунки розтанцювалися на повну силу, підняли їх молодці сильними руками і запитали:

– Де шамір? Скажіть нам, де знайти шамір? А чаклунки не могли їм цієї миті нічого поганого зробити і сказали:

– У нас його немає. Але Асмодей цар чортів, він знає. Далеко-далеко звідси серед темних гір викопав він собі колодязь і щовечора приходить туди пити.

Почули це молодці, подякували чаклунам і пішли шукати Асмодея. Довго вони йшли. Шлях їх був важкий. Молодці дуже втомилися та не могли продовжити похід. Тоді Бнаягу  один вирушив до заповітного місця. З собою він узяв глечики з вином, ланцюг залізний та обручку з ім’ям Божим.

Довго чи коротко йшов Бнаягу-богатир, спустився в долину серед темних гір і знайшов там колодязь Асмодея. І що зробив Бнаягу? Налив у колодязь вино зі глечиків, накрив колодязь каменем, заліз на дерево і почав чекати. Увечері прийшов Асмодей. Він дуже хотів пити, відкинув камінь і одним ковтком видудлив весь вміст криниці до дна. Вино вдарило йому в голову, він впав на землю і відразу заснув. Тоді Бнаягу зліз з дерева і зв’язав Асмодея товстим залізним ланцюгом. Асмодей прокинувся, давай ногами штурхати, пазурами шкрябати, а зробити нічого не може, бо в Бнаягу чарівна обручка.

– Дай мені шамір для будівництва Храму, і я звільню тебе, – сказав він.

– Шамір не в мене. Він у Царя Морського, – відповів Асмодей.

Зняв Бнаягу ланцюга з Асмодея і вирушив у дорогу, шукаючи Царя Морського.

Довгий шлях довелося пройти Бнаягу, поки досягнув він берега моря. Обв’язався Бнаягу товстою мотузкою і почав поступово спускатися до житла Царя Морського. Довго спускався він, і раптом почув крик:

– Куди?! Вже зупинися!

Набігли величезні хвилі, порвали мотузку і викинули Бнаягу на берег, бо не можна порушувати спокій Царя Морського.

Що ж зробив Бнаягу? Він збудував скляну бочку, заліз у неї, закрився і почав занурюватися в безодню морську. Занурювався він все глибше і глибше, поки не досяг, зрештою Царя Морського – владики хвиль та риб морських.

Розхвилювався-розтривожився Цар Морський і спитав грізно:

— Чого тобі тут треба? Ти хіба не знаєш, що не можна синові людському спускатися в безодню морську?

— Я прийшов сюди, бо маю знайти шамір. Без нього не збудувати Храм Божий, — хоробро відповів Бнаягу.

— Немає в мене шаміра, — пом’якшав Цар Морський. — Великий Орел, що живе на вершині найвищої гори, охороняє шамір.

Подякував Бнаягу Царю Морському і став спливати. Випливав він доти, доки не вибрався на сушу, і пішов до високої гори.

Ось і гора висока, крута, наче стіна. Далеко йде за хмари. Почав на неї Бнаягу  лізти. До хмар заліз, а далі не може. Тоді запряг він у колісницю з хмар тридцять могутніх орлів, сам у колісницю сів і доставили його орли на таку висоту, що Земля внизу як м’ячик була, а море як миска з водою. Озирнувся Бнаягу  на вершині, побачив гніздо Великого Орла і став до нього підбиратись.

— Хто порушує спокій моїх пташенят? — грізно спитав Великий Орел. — Хіба ти не знаєш, що людина, яка забралася сюди, ніколи не спуститься назад?

Відповів йому Бнаягу:

— Я посланий сюди добути шамір для побудови Божого Храму. Зі мною вже багато траплялося чудес. Я впевнений, що і на цей раз Всевишній мене не залишить.

— Ну, якщо так — шамір у мене, — сказав Великий Орел, — але я не можу тобі його дати. Я поклявся, що не віддам його людині.

— А що ти робиш із цим шаміром? — спитав Бнаягу.

— Я беру маленький шамір і кладу його на голу скелю, де не ростуть ані трави, ані дерев. За мить у скелі утворюється тріщина. Тоді я приношу сюди насіння дерев, трав і квітів, засіваю їх у ці тріщини, і незабаром скеля розквітає зеленню та квітами, — пояснив Великий Орел і відмовився віддати шамир Бнаягу-.

Що ж Бнаягу  тоді зробив? Коли Великий Орел полетів за їжею своїх пташенят, Бнаягу закрив вхід у гніздо листом білого скла. Потім заліз на дерево і почав чекати. Прилетів Великий Орел, хотів нагодувати своїх пташенят, та не вийшло— вхід у гніздо склом зачинено. Великий Орел одразу полетів і приніс у дзьобі шамір. Подивився Бнаягу на шамір і побачив створіння малесеньке, завбільшки з ячмінне зернятко і сіре на вигляд. Великий Орел поклав шамір на поверхню скла, а Бнаягу взяв і кинув на скло маленький камінчик. Шамір підстрибнув і впав біля підніжжя дерева, де сидів Бнаягу. Хотів Великий Орел схопити шамір, але Бнаягу випередив його. Він зістрибнув з дерева і вихопив шамір із пазурів Орла. І Великий Орел нічого не міг з ним поробити, бо на пальці його було обручка з ім’ям Божим.

Коли Бнаягу  спускався з гір, почався сильний землетрус, і Бнаягу опинився в ущелині, з усіх боків оточеній глухими скелями. Бнаягу не розгубився, поклав на скелю чарівний шамір, скеля розкололася надвоє. Бнаягу проліз у ущелину і спустився в долину, несучи з собою шамір.

Довгий шлях довелося пройти Бнаягу, поки дійшов він до Єрусалиму і став перед царем Соломоном. Поклали будівельники маленький шамір на велике каміння, і шамір вмить розгриз їх так, як було потрібно за задумом.

Минув час, і виріс у Єрусалимі Храм, прекрасний у своїй досконалості та пишноті. Стіни його були з каміння великого і красивого, вкритого зеленувато-блакитним мармуром. Брама його була із чистого золота. Подвір’я та зали у Храмі просторі. Світильники золоті, прикрашені квітами та листям, виготовлені із золота. Цей храм був прекрасний кожним куточком і кожною святинею.

І завдяки кому звели Храм? Завдяки цареві Соломонові, який задумав його. Завдяки майстрам, що спорудили та прикрасили його. І завдяки Бнаягу, що здобув чарівний шамір, завбільшки з ячмінне зернятко, але за допомогою якого і збудували Храм.