Чого в лісі не вистачало

Сидить борсучок на галявинці та й плаче гіркими сльозами. Біжить лисичка, питається:

— Чого, борсучок, плачеш?

— Ой, біда! — скаржиться той. — Забіг вовк на наш куток, ухопив мого братика та й затягнув у глухий яр.

— Пробач, борсучок, нічим допомогти не можу, до кравчині поспішаю, — махнула лисичка хвостиком і зникла.

Зупинився біля борсучка дикий кабан, рохкає:

— Чого, бідолахо, плачеш?

Вислухав борсучка, ікла свої жовті об пень погострив, каже:

— Міг би я з вовком поговорити, але ж дітки-поросятка в мене малі… Ще щось трапиться. То ж вибачай, побіжу.

Вийшов на галявину ведмідь з колодою меду. Кинувся до нього борсучок:

— Дядьку Михайле, допоможіть!

І розповів про свою біду.
Поставив ведмідь колоду на землю, пошкріб лапою за вухом, та й каже:

— Ну гаразд! Поговорю з вовчиськом. Тільки почекай, занесу мед до хати!

Взяв колоду на плечі та й пішов. А борсучок повеселішав, навіть один раз підстрибнув на радощах — братика порятують! Але минає час, а ведмедя все нема та й нема. Кинувся борсучок до ведмежої барлоги, дивиться, а господар хропе собі, двері до барлоги колодою підпер, щоб ніхто не турбував його вдома.

— Все! — прошепотів нещасний борсучок. — Кінець моєму братику…

Повернувся на галявину й знову плаче, світу білого від сліз не бачить. Аж тут біжить заєць. Торкнувся лапкою до борсучка, і той розповів йому про своє горе:

— Немає в лісі такої сили, щоб вовка угомонити! Коли ведмідь не хоче зв’язуватись з цим волоцюгою, то хто ж тоді насмілиться?

— Послухай ти мене, друже! — мовить заєць. — Сили в них вистачає. І в дикого кабана, і в ведмедя. А от подумай, чого не вистачає… Не знаєш? Тоді показуй, де той яр!

Здивувався борсучок, але плакати перестав і повів зайця до вовчого яру.

— Ти, борсучок, сховайся під кущем, — повчає заєць . — А як помітиш, що вовк утікає, мерщій біжи до братика, визволяй його з неволі. Зустрінемося біля старого дуба, що на узліссі росте.

Ще більше здивувався борсучок, але поліз ховатися під кущ.
А заєць вибіг на поле, де мисливці ходили. Помітили ті зайця і собак нацькували. Зайцеві цього тільки й треба було. Мчить він крізь кущі прямісінько до яру. А за ним — зграя собак, мисливці. Почув вовк шалений гавкіт — і вискочив з лігвища. Собаки давай його тягати, кусати. Крутнувся вовк — та навтіки, — а собаки за ним далеко в ліс побігли. Вистрибнув борсучок з-під куща і мерщій до братика. Визволив його і привів до старого дуба. А там вже заєць сидить, усміхається:

— Ну що, борсучок, чого в лісі не вистачало?

— Ой, тепер знаю! Не вистачало сміливості, кмітливості, доброти. Сила не головне, я зрозумів…

От і живуть донині троє веселих друзів — два борсучки і заєць.