Аліманго

На берегах філіппінських рік можна побачити аліманго – бурих річкових крабів. Вони дуже смачні, але за старих часів їх не їли – тоді багато хто вірив, що аліманго не справжній краб, а перетворена на краба зла дівчина. Ось що про це розповідають.

Жив колись удівець, і мав він доньку Марію. Коли померла мати Марії, батько довго не одружився, а потім узяв собі нову дружину – вдову з дочкою. Незабаром після одруження батько Марії помер, і дівчина залишилася жити з мачухою. Марія була добра і працьовита, зовсім не така, як дочка мачухи, Хосепа. У Марії будь-яка справа горіла в руках, а Хосепа псувала все, за що б не бралася. Мати Хосепи це знала, проте завжди захищала та хвалила не падчерку, а рідну дочку. Хосепа стала через це гордою і зарозумілою.

Сусіди бачили, як важко живеться Марії, і шкодували дівчину, хоч сама Марія ніколи нікому не скаржилася. Хоч би яку важку роботу звалила на неї мачуха, дівчина не відмовлялася і слухняно все виконувала.

І ось якось Марія пішла на річку прати білизну. Білизна мачухи дала їй багато, Марія довго прала і їй захотілося відпочити. Вона дістала шматок черствого хліба, який їй дала з собою мачуха, і тут побачила, що поруч із нею стоїть бабуся. Обличчя бабусі було дуже добре, вона запитала Марію:

– Чи не знайдеться в тебе чогось поїсти, доню?

– Візьміть цей хліб, бабусю, – сказала Марія, – більше нічого не маю.

І вона простягла шматок старенькій.

– А що ж ти сама їстимеш? – Запитала та.

– Я сита, бабусю, – відповіла Марія.

– Я хочу віддячити тобі, доню, за твою доброту, – сказала тоді старенька. – Візьми ось це.

І вона простягла дівчині вузлик. Марія взяла його, розв’язала і побачила в ньому дуже гарну сукню. Вона підвела голову, щоб подякувати старенькій, але тої уже не було. Марія стала приміряти сукню, і вона виявилася якраз на неї. Таких гарних суконь Марія ще не бачила, і вона, зрадівши, вирішила піти в ній додому. Тут вона пригадала, що їй ще треба допрати білизну, але яке ж було здивування Марії, коли вона побачила, що вся білизна випрана і покладена в кошик!

Мачуха ще здалеку помітила, що на Марії гарна сукня. Марія і від природи була гарною, а в цьому вбранні стала взагалі красунею. Мачусі це було дуже прикро бачити, бо її власна дочка була дуже негарною. Вона з лайкою накинулася на падчерку:

– Чому, неробо, ти так рано повернулася? Ти мала випрати усю білизну!

– Не гнівайтесь, матінко, білизна вся випрана – он вона, в кошику, – відповіла крізь сльози Марія.

Мачуха подивилася – і справді, в кошику лежала чисто випрана білизна. Це розізлило її ще більше, і вона, знову вдаривши падчерку, закричала:

– А що то за сукня на тобі? Де ти її взяла? Мабуть, вкрала?

– Що ви кажете, матінко! Цю сукню дала мені одна добра бабуся.

– Ось як, добра бабуся? Ти її зустріла, і вона одразу дала тобі сукню? Краще говори правду, негіднице, а то!.. — І вона знову замахнулася на Марію.

– Я говорю чисту правду, матінко. Я прала білизну і раптом побачила біля себе стареньку, – ридаючи, почала розповідати Марія. – Вона дуже хотіла їсти, і я віддала їй хліб, який принесла для себе, і тоді вона подарувала мені вузлик, а в ньому була ця сукня.

Мачуха перестала лаяти Марію. Вона й раніше чула про фею, яку люди зустрічають біля річки, і зрозуміла, що саме ця фея подарувала Марії гарну сукню. І мачуха щось задумала.

Тепер замість Марії ходити прати на річку стала Хосепа. Вона ходила туди щодня з м’яким рисовим коржом, прала абияк і чекала, щоб з’явилася бабуся і попросила в неї поїсти.

І ось одного разу Хосепа, пополоскавши абияк білизну, сіла відпочивати. Раптом вона побачила: до неї йде молода красуня. Коли жінка була вже поряд, з її волосся випав гребінь. Красуня почала шукати його в піску.

– Ти, не допоможеш мені знайти мій гребінь? – привітно посміхаючись, попросила вона Хосепу.

– Що я тобі, служниця? Думаєш, я буду повзати по піску? Сама шукай! – грубо відповіла Хосепа.

– Так, не схожа ти вдачею на Марію, – сказала красуня.

Хосепа злякалася – вона зрозуміла, почувши ім’я Марії, що фея змінила свій вигляд.

– За свою злу вдачу ти будеш покарана, і нехай те, що з тобою станеться, стане уроком твоїй матері.

Сказавши це, вона зникла, зникла й Хосепа. Там, де щойно сиділа зарозуміла дівчина, люди, що проходили повз люди, побачили маленьку багатоногу істоту бурого кольору. Коли вони підійшли ближче, ця істота швидко поповзла до води і стрибнула в річку, яка з того часу й стала її домівкою. Це був перший аліманго – річковий краб.