Балакуча черепаха Євген Яновський

Жила собі в лісі на дубі білка, а біля річки в піску – черепаха.

От якось кличе білка черепаху до себе в дупло в гості:

– Приходь до мене, горішків погриземо!

– Та як же я прийду, ти ж он як високо живеш?..

– А ти чіпляйся за мій хвіст та тримайся за нього міцніше, от і доберешся!

Витягла черепаха шию, схопила ротом білчин хвіст, лапи підібгала, щоб не бовталися — об гілки не чіплялися. Білка поскакала з з гілки на гілку, а черепаха ззаду теліпається, черевцем кам’яним об кору постукує, але нічого, тримається.

Раптом летить повз дуб лелека, приятель черепахи, вони на річці жаб разом ловили.

– Доброго дня, кумонько, де це тебе занесло?

– Доброго дня… – Тільки-но черепаха рота роззявила, як одразу ж білчин хвіст випустила і на землю – геп!

Забилася черепаха, розсердилася і до себе на річку поповзла.

На другий день приходить білка до черепахи:

– Чого ж ти сердишся, кумонько? Не моя то провина, що ти впала й забилася: тримати б тобі язика за зубами, усе б і обійшлося… Полізли знову!

І полізли вони знову з гілки на гілку… Вже й дупло білчине близько, але тут, як на біду, пролітала поруч ворона: пером чорна, на язик гостра.

Каже ворона Білці:

– Що це ти за мокрий кругляк тягнеш?

Не стерпіла черепаха образи — та як закричить вороні:

– Сама ти круг…

Ну й звісно, знову впала на землю. Забилася ще сильніше, ніж минулого разу.

Приходить білка до черепахи в третій раз:

– Дуже мені хочеться тебе горіхами пригостити. Такі вони, кумонько, смачні, такі солодкі!.. Вже зроби ласку, помовч хоч годинку. А як заберемося на дуб, тоді з ким хочеш балакай.

Знову полізли. Тримається черепаха, нікому по дорозі не відповідає.

Ось і дупло. Вхопилася білка за поріг лапками, хвіст підтягує, черепасі киває:

– Ось ми і вдома!

Тут би черепасі ще трішки потерпіти, поки всередину не потрапила, але ні, не втрималася, відгукнулася:

– Ну, то й доб… – та й впала вниз. Лежить черепаха під дубом, так соромно їй стало, що попленталась геть…

Правду кажуть: “Поки справу не зроблено – мовчи!”