Безхвостий котик
Стеценко Микола
Павлик захворів і потрапив до лікарні. Там він ковтав гіркі таблетки й порошки, які приписала йому лікарка. А уколів боявся страшенно. Забачить у руках медичної сестри шприц, затремтить увесь, сховається під ковдру.
Сестра умовляла хлопця:
— Не бійся, дурненький. Я тобі зайчика намалюю.
— Не хочу я зайчика. Краще котика,— якось крізь сльози пробурмотів Павлик і перевернувся на живіт.
— Гаразд. Хай буде котик.— Сестра підгорнула хлопцеві сорочечку, почала водити по тілу ваткою, змоченою спиртом.
— Оце котикова голівка з великими очицями і довгими вусами,— промовляла вона. — А тепер намалюємо йому спинку і животик, ніжки передні і задні… А це… —Сестра легенько й непомітно уколола хлопця. Павлик злегка ворухнувся:
— А то що? — поспитав він.
Сестра усміхнулась:
— Хвостик котикові почепила,— пояснила. Потім вона вкрила хлопця ковдрою і, побажавши доброї ночі, вийшла з палати.
Другого вечора сестра знову завітала до Павлика. Цього разу хлопець не тремтів і не ховався. Він швиденько беркицьнувся на живіт і сказав:
— Малюйте котика. Тільки без хвостика.
Джерело:
“Заяче озеро”
Микола Стеценко
Видавництво: “Прапор”
м. Харків, 1972 р.