Чарівна квітка

Давним – давно сталася ця історія. Жила в одному селі циганська родина. Жили вони осіло, бідно жили. Хатинка в них була така непоказна, що й подивитися нема на що: дах покосився, у стінах щілини світяться, і вітер крізь ці щілини гуляє.

А тут пройшла селом чутка, що в такому й такому то  місці скарб заритий і скарб цей дуже давній. Ось вибрав циган темну ніч, запряг свого коня і поїхав за скарбом.

Під’їхав циган до того місця, де скарб закопаний, і заходився копати. Чи багато, чи мало часу пройшло — ніхто про це не знає, тільки раптом стукнулася циганова лопата об щось тверде. Зрадів циган, почав ще швидше копати. Відкопав циган велику кам’яну плиту. “Ось, – думає, – підніму цю плиту і стану багатою людиною. Буде сім’я моя в достатку жити, будуть усі мені кланятися”. Але спробував плиту підняти, І бачить: даремна справа, одному не впоратися. Погнав циган додому, взяв із собою свояка, дітей узяв. Почали всі разом плиту піднімати, а та навіть не ворушиться.

Вранці звістка про скарб облетіла все село. Збіглися чоловіки з ломами та лопатами, почали плиту підкопувати.

— Нічого! Скарбу на всіх вистачить, — вирішили між собою.

Вовтузилися, вовтузилися навколо плити, і так і сяк намагалися її підняти, та тільки все намарно: плита як у землю вросла — не зрушити її з місця, і все. Плюнули чоловіки і розійшлися.

А тут якраз  підійшов день Івана – купала. Зібрався народ у церкві: попа слухають. І циган зі своєю родиною також. Опівночі, коли скінчилася служба, народ почав розходитися. А в ті часи всі в постолах ходили, з лика березового сплетених. Ось іде циган з церкви, дивиться під ноги: що таке? Від одного постола сяйво виходить. Придивився циган, а це квітка дивовижна в постолі в нього застрягла. Показав він квітку матері, а та йому й каже:

— Синку, щастя якесь! Щороку це тільки буває — на Івана-купала. Розквітає ця квітка для тієї людини, кому скарб хоче відкрити. Це, синку, тобі звістка від хазяїна скарбу.

Побіг циган додому, схопив лопату. Прихопив  про всяк випадок свояка, і поїхали вони до того місця, де кам’яна плита була. Під’їхали цигани, зістрибнули в яму, руками схопилися за плиту, і вона сама подалася, легенькою стала, як пір’їнка. Відсунули вони плиту, дивляться: а під нею казан стоїть, вщерть золотом наповнений. Витягнули цигани казан, на воза поставили, рядниною обгорнули. Тільки зібралися їхати, як з ями старий дід вилазить — весь сивий, волосся кудлате. Вилазить цей старий і каже:

— Не поспішайте повертатися додому. Не весь скарб вам у руки дався. Їдьте туди й туди, побачите село, за ним річку, а через річку міст. Шукайте під цим мостом, там бочка на сорок відер золотом наповнена. Зраділи цигани, хльоснули коней і помчали, навіть зі старим не попрощалися, навіть не подякували. Похитав головою старий, усміхнувся і знову в яму провалився. Налетів вітер і зарівняв яму. А зверху трава піднялася.

Приїжджають цигани до вказаного місця, село проскочили, до річки під’їхали. Раптом бачить циган: а чарівна квітка кудись зникла .

— Що таке? — каже циган свояку. — Була квітка, і раптом нема!

— Так, мабуть, ти її дорогою загубив! – Відповідає свояк. — Бог з нею, з квіткою, місце ми знаємо, тож нам ця квітка вже ні до чого. Роздягайся, пішли бочку шукати.

Роздягнулися цигани, зайшли у воду, стали золото шукати. Лазили, лазили, мало не потонули в річці, а бочки нема.

— Мабуть, обдурив нас цей старий, — клацаючи зубами від холоду, сказав свояк циганові, вилазячи на берег.

Повернулися цигани додому, розповіли все, як було, а його мати й каже:

— Синочку, треба було вам тому старому віддячити, а ви поспішили за золотом поїхати. Ось він і забрав чарівну квітку.

Проте й того скарбу, що дався циганові в руки, вистачило йому та дітям на все життя.

Розбагатів циган, будинок новий збудував, крамницю купив і став жити біди не знаючи.