Чарівна мандрівка

Жив-був мандрівник на ім’я Христофор, він мандрував світом в пошуках чудес. Різні дива йому траплялися – і незвичайні споруди, і голубі моря, і камені, схожі на фігури звірів та людей, та інші різноманітні витвори людей та природи.

Якось в одній країні Христофор натрапив на надзвичайної краси палац. З палацу вийшла дуже гарна дівчина. “Така краса, мов справжнє диво”, – подумав мандрівник. Він закохався в неї з першого погляду.

– Красуне, виходь за мене заміж, – сказав Христофор.

– Що це ти вигадав? – зверхньо відповіла красуня. – Я знаєш хто? Я принцеса цієї країни. А ти подивись на себе, на свій старий одяг та взуття, на простеньку торбу за спиною!

– Я – мандрівник, подорожую та збираю дива світу, – сказав Христофор. – А одяг та взуття завжди можу змінити на нові.

– Дива збираєш? – всміхнулася принцеса. – Так покажи мені хоч одне диво, тоді, може, я зголошуся вийти за тебе заміж.

Звичайно, красуня не збиралася за Христофора заміж, а ось дива хотіла побачити.

Христофор почав розповідати принцесі про чудові місця, показував світлини.

– Та хіба це дива? – хмикнула принцеса. – Йди, шукай справжнє диво, а без нього не приходь.

Засмутився Христофор: де ж йому узяти справжнє диво? Він сів на лаву в парку та почав думати. Повз нього йшов дідусь невеличкого зросту.

– Чого такий сумний, юначе? Хтось образив тебе? – запитав раптом дідусь.

Христофор розповів йому про зустріч з принцесою, яку він полюбив, та яка вимагає від нього дива.

– Всього лише дива? – здивувався дідусь. – Та це ж так просто. Ось, наприклад, твої старі чоботи…

Дідусь схилився над чоботами Христофора, поплескав в долоні, щось прошепотів та сказав:

– А тепер спробуй добігти до он того ліхтаря! Побачиш, що буде.

Христофор зробив перший крок, та раптом миттю опинився біля ліхтаря. Виявляється, що старі чоботи понесли його зі швидкістю автомобіля.

– Оце диво! – вигукнув Христофор.

– А що там у тебе в торбі? – запитав дідусь.

– У мене там ковдра та сопілка.

– Давай їх сюди, – сказав дід.

Дідусь поклав ковдру просто на дорозі, поплескав в долоні, і сказав:

– Сідай та скажи: “Підніми мене, ковдро, над лавкою, та покатай”.

Христофор сів на ковдру та вимовив ці слова, а та піднесла його наверх та полетіла над парком.

– Дідусю, ти справжній чарівник! – сказав Христофор.

Та дідусь нічого не відповів. Він потримав в руках сопілку, а коли Христофор на ній зіграв, то виявилося, що тепер сопілка видає звуки цілого оркестру!

– Ну що ж, йди до своєї принцеси та здивуй її. Може, вона й погодиться вийти за тебе заміж, – сказав дідусь.

– Чим я можу тобі віддячити? – запитав Христофор.

– У тебе в торбі я побачив цукерки. Такими ж я ласував багато років тому, коли мандрував Індією. Може, пригостиш? – відповів дідусь.

Христофор насипав діду щедру жменю цукерок, не встиг підняти голову, а дідусь зник невідомо куди!

– Ой, дива! – промовив Христофор.

Він попрямував до крамниці, щоб купити собі красивий костюм, та вирушив до палацу принцеси.

– Вітаю, красуне! – сказав Христофор. – Я готовий показати тобі диво.

– О! Знову ти? Бачу, причепурився. А чому чоботи старі? Чи грошей не вистачило? – насміхалася принцеса.

– Ні, то чарівні чоботи. Ось дивись!

Христофор скомандував чоботам бігти, і вони понесли його з неймовірною швидкістю.

– Та хіба це диво? – сказала принцеса. – Може, в твоїх чоботах сховані мотори.

Засмутився Христофор з цих слів. Він узяв свою сопілку та почав грати, сподіваючись, що це здивує принцесу.

– Стій, я не люблю музику! – скомандувала принцеса, – Може, є в тебе ще якісь дива?

Тут Христофор уважно подивився на красуню-принцесу та подумав: “Ой, яка ж вона зла, холодна та невихована! Як я міг закохатися в неї?” Христофор дістав ковдру з торби, сів на неї та полетів додому. Принцеса щось кричала йому, але мандрівника це вже не хвилювало.

Повернувшись додому, він раптом зрозумів, що а ні чоботи, а ні ковдра, а ні сопілка більше не чарівні, а стали звичайними, якими були раніше.

– Юначе, як ти гарно граєш! – сказала одна дівчина, що, проходячи повз нього, почувши його гру. – Ніколи в житті не чула такої гарної музики!

Христофор познайомився з цією дівчиною, згодом вони покохали один одного, і одружилися.

– Яка в мене дружина – просто справжнє диво! – радів Христофор. – І гарна, і розумна, і добра!

Христофор з родиною ще багато мандрував світом, але про свою чарівну мандрівку він ніколи не забував й розповідав своїм дітям, які бувають дива на світі.