Чік!

Влітку вона любила побалакати з Метеликом, узимку — з Абажуром. З ким же ще поговорити Лампочці, веселій, золотистій електричній Лампочці?!

Метелик кружляв навколо неї, як дзига і розповідав їй про все, що бачив на світі. З Абажуром вона частіше сварилася. Він був нечупара і тільки у свята чистив свої запилені боки. Так, з таким сусідом не будеш виглядати охайною. А який жадібний! Все світло, яке випромінювала Лампочка, він хотів забрати собі.

Лампочка любила товариство. Коли в кімнаті нікого не було, вона просто засинала від нудьги. Між нами кажучи, вона взагалі любила поспати і робила це більшу частину доби. Її будив вимикач. Чік і Лампочка спалахувала.

Вона була не тільки товариська, але й цікава. В інші кімнати вона, правда, не заглядала, але що робилося вдома — чудово знала. Наприклад, вона чудово знала, що Іванко вчора виміняв нову марку. На ній був намальований бородатий чоловік, на вигляд дуже суворий, і написані якісь цифри.

«Ох, цей Іванко! — зітхнула про себе Лампочка. — Його цікавлять лише марки. Хоч би раз допоміг своїй бідній старій бабусі! Ось і сьогодні, прийшов зі школи і одразу всівся за альбом. Взяв би, ганчірку та витер пилюку з Лампочки чи так уже й бути — з Абажура. А заразом можна і з Шафи. Йому це теж не зашкодить…»

Ні, з цим хлопчиком у неї старі рахунки… Лампочка раптом згадала всі свої прикрості, їй стало сумно-сумно, вона скривджено заморгала і… згасла.

Стало зовсім темно. По стінах забігали світлі зайчики від тролейбусів, і вся кімната закружляла, мов справжня карусель. А Іванко схопився і крикнув:

— Огидна Лампочка! — Він клацнув вимикачем, але світло не спалахнуло.

І тут почалися дивовижні події. На столі, звідки не візьмись, з’явилася Стеаринова Свічка. Власне, це була вже не Свічка, а Недогарок. Він з важним виглядом сів на каструлю, і кімната освітилась мерехтливим світлом.

— Ура! — закричав Іванко. – Хоч щось видно!

І він знову зайнявся своїми марками.

Свічка спочатку горіла мовчки. А потім почала тріщати, напевно втішена тим, що нарешті її тягли з Шафи і запалили. Незабаром вона розгорілася і вже тріщала без упину. Недарма в неї був довгий і жвавий язичок.

— Гей, ви там, нагорі! — підморгнула вона Лампочці. — Ну, як, згоріли на роботі?

— Ти ще жива? пробурчала Лампочка. — Дивуюся, як тебе й досі миші не з’їли.

— Як бачите, жива і горю, — глузувала Свічка. — Чого не можна сказати про вас.

— Нещасна тріскачка! – обурилася Лампочка. — Та в мені сто таких свічок, як ти одна.

— Одна, але горю! – відповіла Свічка. А ви чік і перегоріли!

— Та що ти розумієш в електриці? — обурювалася Лампочка. Забирайся геть звідси! Твій час минув!

— І не подумаю! – Не здавалася Свічка. Я допомагаю тут цьому гарному хлопчику.

Сварка не вщухала.

— Охолоньте, остигніть, шановна! – знущався Недогарок.

Але Лампочка ніяк не хотіла остигати. Свічка так само, в свою чергу, так розійшлася, що від неї на всі боки полетіли іскри та бризки, і одна гаряча крапелька стеарину впала прямо на нову марку!

— Ой! — Чоловік, зображений на ній, невдоволено скривився. І раптом… Що таке? Він почав вилазити з марки!

Іванко хотів закричати, але крик застряг у нього в горлі. А Свічка від страху мало не згасла.

Тим часом Чоловік з бородою просто на очах почав швидко збільшуватися, рости, рости, рости… Поки не став таким, як тато Іванка. І, мабуть, навіть більше. Тоді він сів у крісло і сказав:

— Та-ак… Потім озирнувся на всі боки і пильно подивився на хлопчика. – Е-е, та я тут не один! Ну що ж, давай знайомитись.

— А я вас знаю, — пробелькотів Іванко.

— Гм… Хто ж я, на твою думку?

— Ви… винахідник Едісон. Ось!

— Правильно, — здивувався Чоловік із марки, — а я думав, ти зовсім неосвічений хлопчик.

— Це що! — наважився Федько. — Я навіть знаю, якого року ви народилися і коли винайшли лампочку. Недарма у мене з фізики десять.

— Неймовірно! Ти все знаєш і не можеш полагодити лампочку?! Що ж ти робив на уроках з електрики?

— Я мінявся марками з Володькою Чижиковим, — чесно зізнався Іванко.

— І ти смієш вклеювати мене в альбом? — Винахідник підвівся і хотів уже піти і грюкнути дверима, але тут Іванко кинувся за ним:

— Куди ви? А як моя колекція марок?

— Можеш вклеювати туди різних слонів і бегемотів, якщо вони тільки захочуть залишатися в тебе.

— Стривайте, не йдіть, пане Едісон, — просив Іванко. — Я б із задоволенням полагодив вашу лампочку… але я просто не знаю, як це зробити…

— Що ж ти пропонуєш? — суворо запитав Едісон.

— Ну… ви полагодите, а я подивлюся…

— Дякую! — усміхнувся винахідник. — Я на своєму віку полагодив не одну лампочку, не кажучи вже про те, що я її винайшов. Лізь ти лагодити, а я подивлюсь…

Нічого не поробиш, Іванко зітхнув, поставив стілець на стіл і поліз нагору.

— А що мені робити з нею? — жалібно спитав він зверху.

— Викрути її і подивися, чи не перегоріла в неї волосінь!

Хлопчик викрутив Лампочку і почав роздивлятися її.

— Перегоріла, перегоріла! — шипіла Свічка. Її душила злість, бо її хвилини були пораховані. Вона вже вся обпливла стеарином.

А Іванко все крутив у руках Лампочку і нічого не міг зрозуміти… Але тут уже Лампочка не витримала.

— Навіщо ви дозволяєте мене чіпати? – Закричала вона винахіднику. Перегоріла волосінь! Та я ще рік світитиму! Якщо цей хлопчик не трястиме мене, як зараз, грюкати дверима і залишати на мені пил!

— Я не грюкатиму дверима! Чесне слово! – пообіцяв хлопчик. — А пилюку я вже витер носовою хустинкою. Але чому вона все таки не світить?

— Чому не свічу?! Чому не свічу? – заголосила Лампочка. — Та тому що я день і ніч крутилася. Тут так запорошено і незатишно. Ну… крутилась, крутилась… І викрутилася!

Тут Іванко зрадів. Він швидко прокрутив Лампочку в патроні, та так міцно, що вона тепер не могла повернутись ні вправо, ні вліво. І все-таки… вона не світила.

— Брехуха! — закричав Іванко.

— Я ж казала, перегоріла! — пирхнула Свічка. — Ха-ха-ха!.. Перегоріла! І вона затрусилася від сміху.

— Коли ти нарешті перестанеш тріщати, жалюгідний недогарку? — зневажливо кинула Лампочка. — А ви, молодий чоловік, забули зовсім небагато — мене увімкнути.

— Мабуть, забув! – радісно вигукнув хлопчик, швиденько зліз на підлогу і клацнув вимикачем. Чік!

Лампочка спалахнула і… прокинулася.

За столом, як і раніше, сидів Іванко і перегортав свій альбом із марками. А Лампочку витер і вкрутив його тато. І все-таки вона була дуже задоволена та сяяла. Сяяла, як маленьке сонце, розкидаючи навколо золоті колоски світла.

З того часу вона часто згадувала цю історію і сумно говорила Абажуру:

— Який це був чудовий сон!