Чортеня у наймах

Жив собі батько та мав три сини: і роботящі всі були, а із злиднів не вилазили. Тільки-но сонце з-за лісу встало, батько синам і каже:

— А йдіте-но, сини, на луг сіно косити.

От і пішли хлопці. Ідуть, ідуть вони, а луг той далеченько був, аж бачать — край лісу хатина стоїть.

— Дай, — думають собі, — зайдемо води напитися.

Коли ж це заходять у двір, а біля хати дід сидить. Розпитав він, чого та куди хлопці йдуть, а далі й каже:

— А візьміть-но, дітки, та медку попийте.

Два старші брати не захотіли пити, а найменший узяв та й випив увесь мед і каже:

— Випив я, діду, ваш мед, то тепер зостанусь на рік вам служити, бо не маю чим заплатить.

А дід йому на те:

— Ой, хлопче! Та в мене самого немає що їсти, та й що ти робитимеш?

— Нічого, якось будемо жити, а робити я буду геть усе, — відказав хлопець та й лишився служити.

От живуть вони, хазяйнують. Хлопець ні сил не шкодує, ні рук не покладає. Ходить з дідом до лісу, лика деруть, лапті плетуть. Аж загадав якось пан дідові прийти зерно молотити. Зажурився дід, бо старий уже був, сил не мав. Та коли ж це підійшов до нього хлопець і питає:

— Діду, а чи у вас є рубель поздовжній?

— Є! — відказує дід.

— А поперечний?

— Є й поперечний.

— А вірьовчину маєте?

— Маємо.

— То давайте все те мені.

— А що ж ти, синку, робитимеш?

Нічого на те хлопець не сказав. Зв’язав мотузком рублі, закинув на плечі та й пішов до пана. Прийшов до пана на тік, а там уже стоїть одинадцять молотильників. Пан глянув на хлопця та й гукає:

— А що ти, малий, робитимеш?

— Молотитиму, — відказав хлопець. — Тільки молотити я буду сам.

А пан усе смішки строїть:

— А може, тобі помогти ціпа тримати, а то ради не даси?

Посміхнувся на те хлопець, та як розмахнеться ціпом раз, другий, а за третім разом мовби молотилка стала усе молотити, аж земля загула. Пан дивиться та дивується. Не встиг він ще слова сказати, як усе зерно було обмолочене та посеред току разом згорнене: пшениця, жито, гречка та овес.

Хлопець усміхнувся, та знову як свисне раз, другий, а за третім разом усе зерно замело та в засіки амбару й засипалося.

От пан і каже:

— Добре ти потрудився. А тепер, що подужаєш, те й бери.

Глянувся хлопець, а амбар на палях був поставлений. От він підліз під амбар, узяв його на плечі та й несе. Пан бачить, що біда, та як закричить до слуг своїх:

— Випускайте бугая!

А бугай той панський вельми людей бив. Як хлопець почув це, виліз з-під амбара, зловив бугая за роги та туди ж — в амбар.

Пан знову як закричить до слуг:

— Випускайте собак!

Випустили слуги дванадцять собак, а хлопець і їх в амбар загнав.

І ніхто не знав, що не хлопець то був, а маленьке чортеня. От прийшло воно до діда, поставило амбар, зробило рало, запрягло бугая та стало з дідом землю орати. Так мало-помалу і рік минув.

От хлопець і каже:

— Відслужив я вам уже, діду. Час мені й додому йти.

— Зостанься, сину, бо коли б не ти, то не мав би я ні хліба, ні худоби, ні хати нової.

Та хлопець ніяк не згоджується:

— Піду я таки, діду.

Терпів дід, терпів, а далі зо злості й каже:

— Іди ти до чортової матері.

І пішов хлопець до чортової матері. Та з того часу люди більше ніколи й не бачили його.